Олександр Коцюбко з учнями першої школи посадили парк на Мальованці

Олександр Коцюбко з учнями першої школи посадили парк на Мальованці

Житомирського бізнесмена і мецената, президента спортивного клубу «Легіон» Олександра Коцюбко восени 2009 року Священний Синод Православної Церкви нагородив ювілейним орденом «Князя Володимира», а в 2013 році він нагороджений Українською Православною Церквою орденом "1025-річчя Хрещення Київської Русі " за заслуги перед православною церквою. 

Напередодні Великодня Олександр Коцюбко розповів про свою взаємовідносини з церковою. 

- Чи було для Вас несподіванкою рішення Синоду про вручення Вам цієї нагороди? 

- Особисто для мене цей орден не так визнання моїх скромних заслуг перед суспільством, скільки стимул для роботи. Для мене заповіді, якв проповідує церква - не порожній звук. Я сам намагаюся жити по ним, цього вчу своїх дітей. До речі, я вважаю, що сьогодні необхідно все ж ввести в школах духовну освіту. Діти повинні з дитинства вивчати Біблію - ця книга несе все найкраще: любов, добро, щирість, вона наповнює життя духовним змістом. Молоді, дітям, не вистачає цього духовного, ідейного стрижня. Тому і виходить, що їхнє життя побудоване виключно на отриманні матеріальних благ, масовій байдужості до проблем і проблем ближніх. Сьогодні вже мало хто вірить, що допомогти нужденному людині можна безкорисливо. 

- Ви пам'ятаєте своє перше відвідування церкви? 

- Так, це було в дитинстві. Бабуся повела мене в Свято-Преображенський собор на пл. Перемоги. Вразила атмосфера величі і відчуття духовної чистоти. І хоча тоді, за радянської влади, церква була в опалі, ті, хто ходили до храмів, вірили щиро. І взагалі, люди були більш чуйними і не такими меркантильними. 

- Чому ж сьогодні такий парадокс - ніхто не забороняє ходити в церкву, але в житті люди рідко дотримуються тих принципів, які проповідує церква. Багато хто вважає, що в реальному житті вони не застосовні. 

- У моєму розумінні бути християнином, це не стільки дотримання якихось обрядів, це скоріше спосіб життя. 

- Ви - меценат. І в той же час - успішний бізнесмен. Яким чином Ви поєднуєте християнське вчення і бізнес?

- І моя робота, і віра приносять мені величезне задоволення. Що стосується бізнесу, то в першу чергу задоволення я отримую від того, що завдяки йому я маю можливість допомогти нужденним, знедоленим. Тобто моя робота спрямована не на збагачення, а на можливість допомагати іншим. Колись давно я прочитав в Біблії, що віра без діянь мертва. 

- До речі, кажуть, що той, хто допомагає іншим, сам ніколи не залишиться без допомоги в скрутну хвилину. Чи бували у Вашому житті ситуації, коли допомога приходила, здавалося б, дивом? 

- Таких випадків було безліч. Наприклад, коли в Житомирі загинув мій батько, я служив на флоті в Баку. Коли сталася трагедія, я знаходився в морі. Шансів встигнути приїхати в Житомир, щоб попрощатися з батьком, у мене практично не було. Але командування пішло назустріч - за мною в море відправили катер, потім вертольотом доставили в аеропорт, а звідти - літаком додому. Так що я дивом встиг проводити батька в останню путь. 

- Але все ж, яке місце у Вашому житті займає благодійна діяльність? 

- Кожній людині властиво бажання залишити після себе слід в суспільстві. Правда, багато хто забуває, що земне життя - швидкоплинне, і нажитися людина все одно не встигне. І після його смерті ніхто не згадає, скільки у нього було грошей. Пам'ятатимуть лише, що ти зробив. Наприклад, на початку минулого століття в Житомирі був відомий меценат Свінціцький. Сьогодні ніхто не пам'ятає, скільки у нього було грошей, зате всім відомо, що він в 1904 році побудував церкву на розі вулиць Радивілівської і Трояновської і там же посадив парк, побудував школу №1 (колишня 18-а), першу пожежну частину на Мальованці. Це і є справжній слід життя людини. 

- Олександр Петрович, на днях Ви і учні школи № 1 засадили деревами парк. Мальованському парку, на розі вулиць Радивілівської і Трояновської біля стадіону, подарували нове життя. Була прибрана з крон дерев омела, яка знищувала ці дерева. 

- Я купив в Березино саджанці листяних дерев, майже весь спектр різновидів, нарізав стовпчики, якими захищали молоді деревця. Запросив учнів школи № 1. Діти прийшли зі своїми лопатами висаджувати парк. І всієї такої величезної командою ми за два дні висадили парк. Хочу відзначити учнів класів 6 Б, 9 Б, 10-А та 11-А першої школи, які з радістю зробили перше, що потрібно зробити в житті людини - посадили дерева. 

- Як зазвичай ви святкуєте Великдень? 

- Звичайно ж, це сімейне свято і готуємося ми до нього всією родиною. Особисто я отримую величезне задоволення, коли ми всі місці робимо писанки і крашанки. Це по-справжньому об'єднує сім'ю, створює атмосферу радості. А на Великодню службу ми їздимо в Тригірський монастир. І з нагоди свята, що наближається – Великодня - я від щирого серця від всієї глибини моєї безсмертної душі хочу привітати всіх зі Світлим і Вічним Святом Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа, і побажати любові, щастя, здоров'я і мирного неба. Нехай живуть в ваших будинках любов і доброта, щастя і радість на многії літа. Христос Воскрес.


Репортер Житомира
Тегі: Коцюбко
13 Квітня, 2017 14:15



ТОП-банер 1
ТОП-банер 2
ТОП-банер 3
ТОП-банер 4
ТОП-банер 5
ТОП-банер 6
ТОП-банер 7
ТОП-банер 8