Пута 3. Ідіть своїм шляхом

Пута 3. Ідіть своїм шляхом

«Іди своїм шляхом» - так я тепер посилаю людей, і вони на мене не те, що не ображаються, а ще й, як не парадоксально, навіть дякують. Інколи хочеться і потрібно когось послати, а так як я вже більше року не вживаю нецензурної лексики - не хочу бруднити свій енерго-інформаційний простір - довелося знайти для себе власний замінник грішному посланню «Іди на х.й, х.р, ф.г»))).

Посилати, але не за інтимною адресою, з моєї точки зору, потрібно людину в той момент, коли та на мене тисне, змушуючи мене приймати рішення, які мені не до душі. Інколи потрібно послати й мене, адже я також, буває, нав’язую оточенню свій світогляд.

А люди всі різні, у кожного СВІЙ ШЛЯХ, і ужитися з іншими людьми, залишитися при цьому вірним СВОЄМУ ШЛЯХУ і не згрішити проти інших – як на мене – вершина життєвої мудрості, досягнення якої потребує колосальних потуг з особистісного розвитку, які потім, звісно ж, приносять свої солодкі плоди, а поки приходиться добряче потіти, чекати, вичікувати, чекати з моря погоди, пити свою гірку чашу чекання. Три рази свідомо вжив слово "чекання". Але, як казав мій тренер з акробатики: "То што боліт - то развіваєтся".

В інтернеті пишуть, що все вертається, ось тому, щоб самому не піти на х.й, я перестав туди посилати інших. Не скажу, щоб я раніше цим зловживав, але було пару раз. Чомусь я повірив в карму – бумеранг, що ми один для одного дзеркала, у всі інші штучки в стилі «Що посієш – те й пожнеш», і потихеньку почав брати на себе відповідальність за те, що я транслюю зі свого внутрішнього в зовнішній світ.

Кажуть, що внутрішній рівень щастя чоловіка прямо пропорційний рівню відповідальності, який цей чоловік ОСИЛИВ на себе взяти. За цією логікою, люди, які ухиляються від відповідальності – ухиляються від щастя і несвідомо обирають продовження своїх страждань. Чому несвідомо? Мабуть тому, що жодна людина в світі не бажає собі страждань, депресій, горя, самотності, незадоволеності і проблем. Так само, як і, чи не кожна людина на землі, вважає, що діє виключно з благородних мотивів – допомогти своїй близькій людині, родині, однодумцям, країні, планеті. У такому разі, якщо ж всі люди такі мотиваційно добрі, і кожен може знайти своїм діям переконливе виправдання, то звідки ж, все те насилля, яке проявляється у світі? Принаймні я ще не зустрічав жодної людини, яка б сказала, що вона свідомо націлена робити зло – завдавати душевних і тілесних страждань іншим людям. Кожен може знайти для себе виправдання і пояснити, що "я зробив те й то, те й то – ударив словами, або фізично ту й то, ту й то людину, тому що вона зробила те й то, те й то", тобто заслужила на застосування до неї насилля.

Заслужила, чи ні? Інтернет пише, що насилля, чи то психологічне, чи то фізичне, ніякими благими намірами не виправдовується. Про це ще, здається, Достоєвський писав, що жодні благі цілі не варті дитячої сльози. А чи можливо, взагалі досягнути своїх цілей, не проливши жодної чужої сльозини – і не лише дитячої? У житті інколи доводиться виконувати брудну роботу. Так ось, чи можливо виконати брудну роботу, самому не забруднивши рук? Неможливо – бруд все одно залишиться, якщо в нього вже засунув руку – хай навіть на рукавицях.

Кажуть, що всі ці речі вирівнює любов: там де живе любов – ніхто нікого не б’є і процес росту молодших відбувається без кнута в руках на даний момент старших і сильніших.

Чому на даний момент? Думаю, це усім зрозуміло: адже той, хто зазнає ударів, з часом виросте і стане сильнішим за свого кривдника і останньому мало не покажеться. Коли бачу, завжди співчуваю тим матерям, які кричать, обзивають і б’ють своїх маленьких дітей на вулицях, в маршрутках, щоб ті слухалися і вели себе тихо. Чоловікам цих жінок також співчуваю. Дитина виросте, батьки постаріють і яка старість їх чекає… Скільки прийдеться їм виплакати тих сліз, які течуть зараз з очей їхніх маленьких дітей… Щоб так себе не любити, щоб своїми ж руками створювати собі майбутнє повне страждань!!! Але по іншому значить в їхній ситуації і не можна, раз вони так роблять і ніхто їх не в змозі зупинити – кожна душа подорожує Всесвітом СВОЇМ ШЛЯХОМ, і окремим душам на якомусь конкретному етапі своєї подорожі потрібно пройти через такий травматичний досвід. Кажуть, що можливо, зазнаючи насилля, людина розплачується за те, що в попередніх життях зловживала своєю силою, і для того, щоб зрозуміти, що цього робити не варто – народилась, щоб відчути і пройти на своїй шкурі як це – коли ти слабкий і не можеш дати здачі. Агресори ж, за цією логікою, розплачуватимуться у майбутньому - зараз вони на коні, а потім будуть під конем! Чомусь я розумію, як деяким людям душевно важко справлятися зі своїм внутрішнім станом. Розуміти розумію, але допомогти нічим не можу, та й не маю такого права і бажання, так як не звертаються, і правильно роблять. Хоча, можливо, я і неправильно все це розумію, 100%-тково значна частина людей думає зовсім по-іншому, але я вже не парюсь, адже це моя приватна думка, моя приватна істина, на загальну, як я вже писав, я вже не посягаю.

Так що бажаю кожному хто це дочитав до кінця іти успішно СВОЇМ ШЛЯХОМ. Туди ж само Ви можете послати і мене.

Сергій Фещенко, редактор Репортера

Частина 2. Я - агресор!


Репортер Житомира
Тегі: Пута
25 Вересня, 2017 15:25

У контекстi прочитанного:



ТОП-банер 1
ТОП-банер 2
ТОП-банер 3
ТОП-банер 4
ТОП-банер 5
ТОП-банер 6