Пута України. Ч.5. Мати-Україна

Пута України. Ч.5. Мати-Україна

Мати-Австрія, Родина-Мать, Мати-Польща, Мати-Угорщина, Мати-Румунія. Імперські загарбницькі проекти мають в своєму корені символ материнства.

На Буковині на українській землі пропонують відновити пам’ятник Мати-Австрія, аргументуючи це тим, що «а що, хіба за Австрії погано було – українська мова не притіснялась...»

Фронт напруги виник на Західному кордоні України – з півночі на південь стало проявлятися – почалося все з україно-польських з’ясувань подій Волині й ролі УПА і її керівників в історії України, продовжилося україно-угорським конфліктом, коли угорці Закарпаття виявили небажання вивчати в Україні українську мову й інтегруватися в українське суспільство, зараз же естафета перейшла до Буковини – в Чернівцях почали просувати встановлення пам’ятника «Мати-Австрія».

Оце отак ми йдемо в Євросоюз, маючи лінію фізичного вогню на Сході і ментального на Заході. Україна в вогні з двох боків – тільки Західний бік – не збройний, але Україна там має продовження історичних подій минулого – тяжіння в ту сторону сильне, але Україні потрібно витримати цей тиск і вистояти, попри наругу і ґвалт.

Україна можлива тільки зберігши свою ідентичність по всій своїй території – із заходу на схід, із півночі на південь. Кожен метр української землі є українським за своїм духом і матеріальною природою – за українським кордоном – дух сусідніх держав. Кордон – межа духу, межа володінь. По всьому кордону – з Білорусією, Росією, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією і Молдовою, а також Придністров’ям – прикордонні землі – це, виключна, юрисдикція України, її історичний контекст, її символи.

Все, що здійснює Україна – викладає в школах уроки українською мовою, вчить нацменшини в школах українській мові, зберігає права нацменшин на вивчення рідної мови та дозволяє громадам сусідніх народів встановлювати пам’ятники своїм діячам, які прославилися в культурній, науковій, інших галузях, у всіх досягненнях - окрім досягнень у захопленні українських суверенних земель.

Пам’ятники окупантам, окупаційним владам, сусіднім імперіям-чужим матерям може дозволяти ставити на своїй землі лише колонія, сировинний придаток, і аж ніяк не Мати-Україна – Мати-Україна може лише розраховувати на шану від своїх дітей (тому що дала своїм дітям життя і землю) і на те, що її діти захищатимуть її честь на її землі, і за кордоном.

Війна пам’ятників – маркерів, помічення своєї території – все це, як і в тваринному світі, відбувається в світі шанованих людей. Хто помітив територію – того й територія, навіть, незважаючи на те, що, офіційно, це територія іншого господаря.

Що відбувається з володіннями, які не обробляються і не захищаються – попри те, що вони комусь належать – на їх накинуть оком – чого без діла стоять? Те ж саме і Україна – має володіння – землю – сама має на ній господарювати і захищати свої плоди – це важко, але тільки так етнос може вижити – в згуртованості.

Я думаю, нам, українцям, хоч ми й титульна нація в своїй державі, потрібно бути згуртованими, бо для виживання на карті світу – нам потрібно показувати свою силу іншим державам, сусідам, які в зовнішніх інтересах завжди згуртовані й консолідовані – поляки між собою можуть гризтися й конкурувати, але що стосується зовнішніх інтересів Польщі – вони всі, як один.

Те ж саме угорці – чому їм вдається кошмарити Україну мовним питанням, при тому, що вони 100%-тково неправі й всім це зрозуміло – а тому що вони згуртовані і виступають єдиною силою, яка б’є Україну за її право законодавчо захищати в своїй державі права і статус державної мови.

А українці між собою теж можуть сваритися й миритися, адже кожен бачить один й той самий предмет зі свого боку, а значить, має свій власний погляд на речі, але в питаннях зовнішніх, щодо забезпечення інтересів України, українського етносу, всі українці мають бути згуртовані, як один! Інакше, нас знесуть згуртовані нації.

Це як діти своїх батьків – між собою у братів і сестер можуть бути певні тертя, але задовольнити прохання і потреби батька і матері – це те, що їх об’єднує в спільній праці на благо свого роду.

Україна-Мати – а ми всі її сини і дочки, і для неї, бо вона дає нам державу і права, разом маємо працювати, коли їй потрібен захист, чи покращення умов проживання. Хто ж відвернувся від рідної матері й не виконує її прохань – хіба може претендувати на справжнє БЛАГОсловіння?

Сергій Фещенко, редактор Репортера

Частина четверта

Ч.6. Пута застою


Репортер Житомира
30 Жовтня, 2017 15:47



ТОП-банер 1
ТОП-банер 2
ТОП-банер 3
ТОП-банер 4
ТОП-банер 5
ТОП-банер 6