«А шо у вас там цікавого, в Житомирі?» – чуєш питання від знайомих рівнинчан, киян, друзів із Запоріжжя і Херсона.
Не видаючи підсвідомого сорому, починаєш імпульсивно розказувать: «Та у нас гурти музичні класні, а «Мафія» клубна – в ресторані граємо, дрес-код гангстерський або класичний! А «Орею» нашу чули? По Європі їздять, купу конкурсів виграють. І прем’єри в театрі є … не часто, але є…»
І на цьому абстрактному списочку все, що можна назвати культурним життям міста скінчується. Бо такі «творчі» (аматорско-мейнстрім-примітивні) заходи , як «Шоу Сергєя Вікторова», як фест «Студенська республіка» (краще навіть сидіти вдома і дивитись телевізор), як концерти і, так би мовити, шоу на день міста, на Івана Купала, інші дурні конкурси “краси” (тобто пафосу, цицьок і не щирих усмішок). Це ж просто «савок» суцільний і несмак. Не ходиш на таке, бо не хочеться псувать собі настрій, погодьтеся.
Так, звісно, інколи бувать симпатичні творчі вечори в «Кавоманії» (слава-богу-в-нас-є-кавоманія.) Сашко Лірник приїжджав цією весною із презентацією мультика. Вільний мікрофон, поетичні вечори – дякуємо Вані Кошкіну. От нещодавно «День народження Бориса Грєбєнщікова» святкували – це ж подія! Клас! І музика якісна і стільки гостей з різних міст приїхало! Ви думаєте ще приїдуть? Глядачі «кислі» цілий вечір сиділи, раз в годину посміхались – хто захоче ще раз приїхать до такої публіки?
Наше місто поза культурним прогресом – це факт. Гляньте, перформенси влаштовують на площах інших міст – тонну пір’я на «Французькій весні» в цьому році ангел з неба розпорошував – це було неперевершено! Етно-культурні фестивалі – і ярмарки там, і музон, танцюєш до упаду. А на «Гогольфесті» – там взагалі всеукраїнська творча революція – майстер-класи від різних режисерів, акторів, письменників. Виставка модерного живопису, інсталяції, кіно-прем’єри, а театральні вистави – то шось надзвичайне – на все життя запам’ятовується!
Напевне, в цих містах дуже високих попит на такі заходи, тому вони там влаштовуються. І люди там принципові – вони на будь-що не підуть. А ми, як завжди, хаваєм, то, що є і мовчимо, не вимагаючи якості…
Уля Дримба,