В Житомирі відкрилася виставка класика українського пейзажного імпресіонізму 20-го століття Миколи Глущенка (фото)

Вчора у Житомирі відбулася ще одна важлива подія в культурному житті міста. У трох залах Житомирського обласного літературного музею, що на Київській, 45, відкрилася виставка картин всесвітньо-відомого українського художника, який жив і творив у першій половині 20-го століння Миколи Глущенка.

Вчора перші відвідувачі змогли оцінити красу українських пейзажів, відтворених митцем у близькому йому за духом імпресіоністичному стилі. В картинах автора відчувається тяжіння до усього чистого, світлого, прекрасного. Достатню увагу митець приділив відображенню на полотні краси жіночого тіла. Загалом виставка полотен Миколи Глущенка залишила виключно позитивні враження.

Василь Кондратюк, голова житомирської обласної організації Національної спілки художників України: “Вітаю усіх житомирян із відкриттям у нашому місті такої вагомої виставки одного з представників українського образотворчого мистецтва 20-го століття. Виставлені у Житомирі роботи, переконаний, отримають відгук у серцях глядачів. Особисто мені вони дуже бльзькі по духу.

Микола Глущенко ще за життя був визнаним і мав багато регалій. Проте, після смерті його ім’я стало потроху забуватися. Передусім, в Україні. Тому такі виставки, яка сьгодні відкрилася у Житомирі ще раз і ще раз відкривають для нас усіх творчість цього непересічного художника, людини своєї епохи, Миколи Глущенка.”

Лариса Бойко, авторка та виконавець пісень: “Особисто мені як глядачеві ближчим по духу є реалістичний стиль художного виконання, хоча, як музикант, я чудово сприймаю імпресіоністичні мотиви у творчості Миколи Глущенка, які дозволяють побачити цей світ іншим, у всій його красі та різнобав’ї.”

Репортер Житомира пропонує своїм читачам переглянути добірку картин Миколи Глущенка, представлених на виставці:

Завітайте у ці дні до Житомирського обласного літературного музею, що на Київській, 45 і насолодіться чудовими полотнами українського класика імпресіоністичного живопису!

Таких біографій, як у Миколи Петровича Глущенка, одного з найвідоміших українських митців радянського періоду, як кажуть, варто пошукати. Неперевершений колорист і пейзажист, автор понад 10 тисяч живописних полотен, і – відомий розвідник, що повідомив Сталіна про підготовку Німеччини до війни з СРСР задовго до Ріхарда Зорге і добув дані, вагу яких для СРСР було важко переоцінити, атлет, світський лев, вишуканий естет, – це все про нього, Миколу Петровича Глущенка.

Микола Глущенко народився 17 вересня 1901 року у м. Новомосковську Єкатеринославської губернії (зараз Дніпропетровська область). Після смерті батька він разом з матір’ю переїжджає до Юзівки (Донецька), де у 1918 році закінчує комерційну школу і планує вступити до Харківської вищої технічної школи, хоча потяг до малювання вже тоді дав про себе знати.

Однак його долю назавжди змінив вир громадянської війни. У 1919 році Глущенка мобілізовують до армії Денікіна. За деякий час разом із рештками білогвардійських військових формувань він опинився на території Польщі у таборі для інтернованих осіб, звідки втік до Німеччини.

У Берліні Микола Глущенко закінчує приватну художню школу і Вищу школу образотворчого мистецтва. Його талант у період навчання матеріально підтримували видатні діячі української еміграції – гетьман Павло Скоропадський, колишній представник УНР в Берліні професор Роман Смаль-Стоцький, письменник Володимир Винниченко, який і сам захоплювався живописом.

Художник-розвідник-шпигун

Микола Глущенко дружить з українським письменником і кінорежисером Олександром Довженком, який на той час працює в українському консульстві в Берліні. Саме Довженко допомагає Глущенкові отримати паспорт громадянина СРСР, і, за деякими даними, саме Олександр Довженко представляв «довгу руку Москви», яка допомогла завербувати Глущенка для роботи на радянську розвідку.

Імовірно, що причиною його згоди стало палке бажання повернутися на батьківщину, в Україну, але ціна повернення колишнього білогвардійця була високою. Як це було насправді, достеменно не відомо, але точно відомо, що у Парижі, куди Микола Глущенко невдовзі потрапляє, він з 1926 року працює на радянські спецслужби – у Москві, в Центрі, його знають як агента «Ярему».

На початковому етапі розвідувальної діяльності Глущенкові було доручено збирати інформацію про «ворожу діяльність і наміри закордонних антирадянських і націоналістичних організацій». Це було нескладно, адже у Парижі в художньому ательє Глущенка на вулиці Волонтерів, 23, частими гостями, по старій пам’яті, стають лідери білоемігрантських і українських націоналістичних угруповань.

В гостях у художника бували Дмитро Андрієвський — один із фундаторів ОУН, а також австро-угорський ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург — племінник колишнього австрійського імператора Франца Йосифа, відомий у націоналістичних колах як полковник Української Галицької Армії Василь Вишиваний. За деякою інформацією, Глущенко з дружиною персонально «опікали» Володимира Винниченка та його дружину, які на той час мешкали у французькому містечку Мужен поблизу Канн.

Глущенко веде активне творче і богемне життя, проводить з великим успіхом свої виставки у різних країнах світу і набуває усе більшої слави як неперевершений майстер пейзажу. Глущенко особисто знайомий з Пабло Пикассо та Анрі Матіссом, а його твори на виставках експонуються поруч з картинами цих майстрів.

Згідно з розсекреченими після розпаду СРСР архівними матеріалами, в цей період Глущенкові завдяки тісним контактам з бельгійським підприємцем Андре Мірабо вдається добути науково-технічну оборонну інформацію надзвичайної ваги. В архівних матеріалах, зокрема, йдеться про секретні креслення 205-ти видів військової техніки, зокрема авіаційних моторів для винищувачів.

Свій художній талант Глущенко також неодноразово використовував в розвідувальних цілях. Зокрема, на замовлення розвідцентру зробив портретну замальовку вбивці Симона Петлюри – Самуїла Шварцбада під час судового процесу над ним. Також на замовлення Сталіна він малював з натури портрети Ромена Роллана, Мішеля Кашена, Анрі Барбюса, інших знаменитих представників французької творчої еліти, з багатьма з яких дружив. Зокрема, він був особисто знайомий з Луї Арагоном, до нього у майстерню заходили Маяковський і Бунін.

Та це й не дивно. Глущенко був прекрасно освіченою і широко обізнаною людиною. В товаристві він завжди був у центрі уваги. Цьому сприяла й імпозантна зовнішність. Паризький критик так написав про художника у 1935 році: «Глущенко з чудовою статурою, весь із м’язів – не лише художник, а й чемпіон з легкої атлетики. Як пловець, він дивує навіть болеарців, які виросли на морі. Він запливає в море так далеко, що зі зворотною дорогою відстань становила до восьми кілометрів. А ввечері, одягаючи смокінг, він перетворювався на світську людину на обідах у міжнародному товаристві у своєму готелі».

Повернення та подальша розвідувальна діяльність

У 1935 році Микола Глущенко наполегливо просить дозволу повернутися в Україну. Він каже, що більше двох місяців не витримає. Від нього вимагають ще на рік залишитися у Парижі. І він залишається – «для завершення важливої розвідувальної акції». У липні 1936 художник з дружиною і сином повертаються до СРСР. В Москві йому дають «житло» – кімнатку в комуналці площею 9 кв. м. Але Глущенко настільки щасливий поверненням, що не зважає на труднощі, малює, організовує виставки.

Утім, його кар’єра розвідника на цьому не закінчилася. На початку 1940 року радянська розвідка поставила перед Глущенком завдання – організувати паралельно дві виставки – німецького образотворчого мистецтва у Москві і народної творчості СРСР у Берліні. Розрахунок робився на те, що такого відомого художника, який, до того ж, вчився у Берліні, не стануть підозрювати у шпіонажі. Такий розрахунок виправдав себе.

Обидві виставки були дуже успішними. Берлінську виставку курував особисто Глущенко. З Німеччини агент Ярема передав в НКВД термінову інформацію, яку отримав від керівництва Українського наукового інституту, що підпорядковувався Міністерству пропаганди Німеччини. В ній ішлося про те, що Гітлер веде інтенсивну підготовку до війни з СРСР.

Зокрема, в доповіді йшлося про те, що в Німеччині за наказом відомства Геббельса в обстановці суворої секретності видавалися німецько-українські словники для піхоти, льотчиків, словник військово-топографічних, економічних і політичних українських термінів, кишенькові словники і детальні топографічні карти усієї території України.
Повідомлення датоване 10 червня 1940 року – за рік до початку війни і майже за півроку до аналогічного повідомлення про підготовку Німеччини до війни з Союзом легендарного розвідника Ріхарда Зорге.

Акварельний альбом Гітлера

А на самій виставці ніхто й не підозрював, для чого насправді приїхав до Берліна цей чудовий пейзажист. В останній день роботи виставки її відвідало вище керівництво Рейху на чолі з міністром закордонних справ Ріббентропом. Звертаючись до Миколи Глущенка, Ріббентроп сказав, що Гітлер високо цінує його талант, вважає одним з найкращих пейзажистів у Європі і на пам’ять дарує йому альбом власних акварельних малюнків і нагороджує почесною грамотою. Чим був викликаний такий вияв довіри, важко сказати. Деякі мистецтвознавці стверджують, що у 20-х роках Гітлер брав уроки малювання у Глущенка.

Історія подарованого альбома, зрозуміло, теж була непростою. Після повернення в Москву Глущенко передав альбом керівництву розвідки. Потім познайомитися з творчістю Гітлера побажав Сталін. До Глущенка альбом повернувся тільки через півтора роки. Після смерті художника у 1977 році, його дружина начебто віддала альбом в Міністерство культури для ознайомлення, звідки він перекочував у Раду міністрів. Зрештою, до наших днів з усього альбому дійшла лише копія одного акварельного малюнка Гітлера.

Війна поклала кінець шпигунській кар’єрі Глущенка. У 1944 році уже визнаний майстер, Глущенко нарешті зміг переїхати до Києва і присвятив решту життя творчості. Його майстерня розмістилася на горішньому поверсі найвищого на Хрещатику «московського» будинку, що дивиться фасадом на вулицю Богдана Хмельницького.

Спогади очевидців

За свідченнями людей, які близько знали Миколу Петровича, він був надзвичайно дисциплінованим і вимогливим до себе. Щодня о 9-й він вже був у майстерні. Страшенний трудоголік, Глущенко не чекав, коли його надумає відвідати муза. Завдяки цьому за своє довге творче життя створив понад 10 тис. художніх творів, серед яких найбільше пейзажів.

Глущенко понад усе любив природу. Вона була його кумиром. Сам Микола Петрович любив казати: «Ніколи не пишіть того, що бачите, тільки те, що відчуваєте». Мабуть, саме тому у його пейзажі був закоханий Максим Рильський. Він писав: «Коли дивлюсь на речі Глущенка, присвячені ним улюбленій Конча-Заспі, то не раз ловлю себе на думці: та отут же саме я блукав, під цією-от мрійною березою відпочивав, розмовляючи з друзями, цією стежкою йшов самітно, тихенько співаючи…

Вода, – а вода, це, як кажуть, один із «каменів спотикання» для художника, – вода, змальована Глущенком, раз у раз примушує мене, затятого рибалку, подумати про вудочку, скрикнути вголос:«Отут, мабуть, здорово ловиться краснопір!» А Михайло Стельмах під враженням від картини Глущенка «Вітер», згодом написав: «Вітер так був виписаний, що, здавалося, його можна було обійняти».

Його назвивали поетом живопису. А сам Глущенко до пейзажу ставився з великою повагою: «Я люблю природу, бо це ж – вічність. Тому її відтворюю. Може, якусь мить вічності і впіймав на полотні… Море й земля, сад і поле, квітка й трава – дивні витвори природи…»

Вимушене оспівування партії і її вождів

Був у його творчості і період вимушеного співання осанни радянському ладу. Тоді з’явилися такі роботи, як «Страта іспанських революціонерів», «Ленін біля стіни Комунарів», «Смерть героя громадянської війни Василя Боженка», «Оборона Москви» та багато інших. Незадовго до смерті Микола Петрович відібрав 250 полотен, виконаних у 50-ті роки і попросив дружину їх спалити, оскільки вони не відображають його як художника. Прохання автора не було виконане повністю – згодом картини були знайдені в майстерні, і Міністерство культури передало їх на збереження в музей – без права експонування.

У Миколи Глущенка була щаслива творча доля. Він отримав широке визнання ще за життя, був народним художником СРСР, лауреатом Державної премії імені Т.Г.Шевченка. Сьогодні ж Глущенко вважається чи не найвідомішим художником радянського періоду. Особливо цінуються його ранні полотна. Роботи митця зберігаються у численних приватних колекціях і експонуються в багатьох музеях в Україні, Росії Франції, Німеччині, США, Канаді, інших країнах. Милуючись буйством барв та насолоджуючись «миттєвостями вічності», упійманими на його полотнах, ви неодмінно почуєте і перекази про неймовірні історії його багатого на події життя: «Як?! Хіба ви не знаєте?..»

Автор: Роксолана Галич
Джерело: http://storinka-m.kiev.ua/user_page.php?u_id=430