Чорнобильська атомна електростанція стала символом жаху і руйнування. Саме таку картину ми й очікували побачити, під’їжджаючи до енергоблоків ЧАЕС і її міста-супутника (а тепер привида) Прип’яті.
Але, як виявилося територія АЕС стерильно чиста з точки зору благоустрою – новенький асфальт, акуратно підтрижені газони, висаджені клумби, жодного папірця на землі. Енергоблоки здалеку виглядають цілком благополучно. Якби не знав – ніколи б не повірив, що тут трапилося ТАКЕ нещастя… Ось тільки відсутність людей і цілковита тиша видає, що тут щось не так, що ця зовнішня природня привабливість оманлива і приховує в собі небезпеку.
Вийшли біля пожежного ставка покормити рибок. Якщо, звичайно, можна так сказати “рибок”, бо у цих хвостатих життя особливе – вони вмирають природньою смертю, виростаючи до небачених розмірів. Та ж сама ситуація і у всіх водоймищах, безпосередньо прилеглих до ЧАЕС – рибі там рай! Вода забруднена радіацією, рибу їсти неможна, навіть тримати у руках небажано. Покормили рибу шматками хліба. Осмілілі карасі так і випльоскувалися на водну гладь. Кому аварія, а кому й справжнє покращення життя вже сьогодні…
Під’їхавши до четвертого енергоблоку перші хвилини усі стояли і зачаровані, зосередивши свої погляди на реакторі. Все таки не кожен день бачиш на власні очі картину, знайому з дитинства по найжахливіших розповідях і фотографіях. Ще раз вразила чистота – все блищить, трава росте, повітря чисте… Чисте від вихлопних газів, але не від радіації.
Вона прихована і тому ще більш небезпечна. Працівник зони відчудження Михайло, піднісши дозиметр до трави, наміряв майже 300 кРн/год, за безпечної для людського життя показнику у 30 кРн/год. Це був перший момент, коли ми змогли побачити радіацію. І стало якось моторошно, що вона тебе закутує у невидиму сітку. До пам’ятного знаку біля входу на четвертий енерноблок усі присутні поклали квіти.
Олександр Ребека, голова правління Всеукраїнської асоціації «Афганці Чорнобиля», народний депутат України: “Сьогодні у переддень 25-ї річниці Чорнобильської трагедії ми відвідуємо ці місця, які поховали сотні, тисячі людських життів, зруйнували цілі сім’ї, зробили непридатною для життя величезну територію мальовничого поліського краю. Ми віддаємо їм шану. Ми рознесемо вістку про наш сьогоднішній захід по усім містам і селам України. Подвиг героїв-чорнобильців вічний, бо вони, справді, врятували світ!”
Михайло, перекладач, гід, супроводжувач осіб зони відчудження: “Туристи бувають часто і з різних країн, так що роботи мені вистачає. Розповідаю їм про реактор, про те, які роботи ще треба здійснити, щоб повністю ліквідувати радіоактивне випромінювання від зруйнованого реактора. Якісь роботи проводять і зараз, але їх ускладнює високий рівень радіації біля стін енергоблоку – людям це дуже шкідливо, а техніка не завжди може замінити людські робочі можливості.”
Ну і на закуску – місто-привид Прип’ять. Опинилися там вже на заході сонця. Відчуття моторошні, якийсь внутрішній дискомфорт від того, що ТАКЕ велике місто з ТАКИМИ великими будинками по 17 поверхів, вимерло. Місто давить зверху своєю негативною енергетикою. Здається, що якщо тут довго перебувати, може з’їхати дах…
Центральна площа, готель, будинок культури, за ним – “чортове колесо”, яке так і не встигли запустити, дитячі атракціони, які справляють гнітюче враження, погрозливий захід сонця, який говорить про те, що вночі тут дуже страшно. Плюс радіація. Про неї забувати не варто. Досвідчені люди нам порадили не схожити з асфальту і не ступати на траву та пісок – ніколи не знаєш, у яке радіоактивно-забруднене місце можеш вляпатися. Не дуже хочеться на своїх підошвах привезти додому тисячу рентгенів радіації…
Житомиряни фотографували місцеві краєвиди та озиралися навколо – багато з цього вони вже бачили з дитинства на моторошних фотографіях. Півгодини у Прип’яті і досить – радіація там доволі висока. Поверталися з гнітючим настроєм – побачене залишило негативний (сумний) відбиток в свідомості. Стало шкода титанічної роботи будівельників, які будували це місто і бачили його квітучим і процвітаючим, дорожників, які у свій час проклали тут гарні дороги, енергетиків, які освітили місто сотнями електричних вогнів.
Шкода людей, яким довелося покинути цей рай, який в одну мить став пеклом, через чиюсь примху, державну політику непотрібних (безглуздих) озброєнь, гоніння за рекордами, цифрами, показниками, бажання бути кращими у всьому зовнішньополітичному і відвертому нехтуванні внутрішніх свобод і життєвого благополуччя своїх же громадян. Кажуть, нічого просто так не буває. Очевидно і Чорнобиль “бахнув” не просто так…
Пропонуємо читачам Репортер Житомира другу частину фоторепортажу з ЧАЕС і Прип’яті, відзнятого вчорашнього дня (перша частина – тут!:)
На під’їзді до ЧАЕС: у цьому ставку риба величезна
Зовнішньо все дуже гарно
Коли побачили зруйнований енергоблок – декілька хвилин стояли, як зачаровані…
Житомиряни поклали квіти до монументу біля входу на четвертий енергоблок
Прихований ворог
Далі – Прип’ять!
Вхід до палацу культури “Енергетик”
Центральна площа Прип’яті сьогодні
Величезні будинки стоять, як привиди
Ще один стражденний погляд дитячої іграшки
Справді, чортове колесо
Дитячі атракціони, які навіюють сум
Елементи електричних установок залишені посеред вулиць – очевидно, часу на евакуацію було замало…
Прип’ять: зловісний захід сонця