Україна відліковує дату 25-ї річниці аварії на ЧАЕС, трагедії, яка зруйнувала тисячі людських доль, принесла неймовірні страждання тим, на чиє благо і підкорювали цей “мирний атом”. Якось язик не повертається сказати “вшановує”, або ще гірше – “відзначає”…
25 років – чверть століття, пройшла зміна поколінь. Але рани Чорнобиля і досі ниють тупою біллю у серцях тих, хто пережив це страхіття, на власні очі бачив ліквідацію, евакуацію населення, втратив рідних і близьких, власне здоров’я. А ось мешканців Прип’яті і Чорнобиля аварія позбавила ще й енергетичного коріння – Малої Батьківщини. Не варто й говорити, що вони за нею сумують, згадують прожиті у тій мальовничій місцевості роки, повертаються до неї у снах.
Мешканка Прип’яті Лариса Бойко, як сьогодні пригадує той відчай, коли її вагітну поспіхом евакуювали з рідного міста. Останні роки Лариса Бойко живе у Житомирі і відома у творчих колах як самобутній композитор і виконавиця власних пісень. Наближення роковин чорнобильської трагедії змусило її знову пригадати як все було.
Оскільки життєвий шлях зв’язав Ларису Бойко з Прип’яттю і ЧАЕС, у неї збереглося багато сімейних фотографій тих часів, коли люди жили щасливо і мирно, навіть не підозрюючи, яке лихо на них чекає попереду. Чимало фотографій зроблено у рідних місцях вже після аварії. Бажаючи розкрити світові ще одну невідому сторінку того, що відбулося 25 років тому, Лариса Бойко організувала фотовиставку у Житомирі.
Сьогодні, напередодні 25-ї річниці аварії на ЧАЕС вона ділиться з читачами Репортер Житомира частинкою своєї (нашої спільної) історії:
Прип’ять – білокам’яна казка… Була. (січень 1986 р.)
Казкові мрії
Місто майбутнього (листопад 1985 р.)
Центральна площа міста (1985 р.)
7 листопада 1985 року
“Політики, позбудьтеся апломбу
І не ведіть до світлої мети”
На території медсанчастини?126 (листопад 1985 р.)
Атракціон так і не запустили
Прип’ятські школярі на зимових канікулах (січень 1986 р.)
Акомпаніатор Будинку Піонерів Лариса Бойко під час канікул не відпочивала
З гітарою легше…
В Прип’яті було 5 шкіл, 5 “кімнат школярів” (по одній в кожному мікрорайоні), в яких тимчасово працювали різноманітні гуртки Будинку Піонерів. Новий сучасний Палац Піонерів з басейном чекав на своє відкриття восени 1986 року…
Дев’ятиповерхові “свічки” Прип’яті (січень 1986 р.)
Вид з вікна будинку в першому мікрорайоні (липень 1986 р.)
Липень 1986 року
П’ятий мікрорайон (липень 1986 р.)
Фотографії 2008-2010 років
“Дозиметром не виміряти дози
Тотального спустошення душі”
“І зона квітне, мов колись,
Та ти, людино, бережись”
“Сплела колючу сіть людина, а витягти її не сила”
“Партия Ленина ? сила народная нас к торжеству коммунизма ведёт”
Річковий вокзал
Мій улюблений басейн
Школа мистецтв
Я тут жила…
“Я уві сні додому йшла,
Та тільки дім свій не знайшла,
Губилась у “свічках”,
тонула в почуттях” (Лариса Бойко)
“…Там кукла на окне осталась” (слова з пісні Володимира Шовкошитного)
Ростуть дерева в мертвім місті
“Стоять будинки мовчазні, мов сосни”
“І поїзди спинилися, і дні,
у вічнім володінні зони.”
Місто та АЕС поруч
“Хай завжди буде сонце”
“Це страшно, як вмовкає немовля,
Невстигши криком сповістить про себе”
“І мертві, і живі, і ненароджені
нікого з вас довіку не простять”
“Я тут не жив” (Олег Бойко)
З сімнадцятого поверху
“Пройдуть роки й границю зони
Позначать джунглі з лип і кленів”
“Ще пишуться дії найбільшої драми
Зі сцени життя їй не скоро зійти”
Площа біля Палацу Культури
“Земля себе вкриває лісом,
Бо ненавидить порожнечу.
І під живу хова завісу
Обпечені у квітні плечі”
Палац Культури “Енергетик”
“Загидили ліси, і землю занедбали
Поставили АЕС в верхів’ях трьох річок
Та хто ж ви є, злочинці, канібали?
Ударив чорний дзвін і досить балачок.”
За вікнами ? холод пустелі
За вікнами ? тиша німа.
Нема без людини оселі
І вічності також нема.
Використано поезії Ліни Костенко, Ніни Комашні