Житомирський художник Микола Бутковський: «Моя майстерня – оазис, в якому я живу!»

Інколи доводиться чути, що в Житомирі культурне життя знаходиться у стані летаргічного сну.

Що митці «варяться» у власному соку, будучи незнаними у своєму ж місті, що рівень сприйняття широким загалом витворів мистецтва настільки низький, що організовувати в Житомирі будь-які виставки, культурні заходи, якими славиться той самий Київ, або Львів, у нас немає сенсу. Оскільки публіка все одно не зрозуміє…

Багато у чому воно так і є. Місцеві, вкрай талановиті і знані в Україні і далеко за кордоном художники, створюючи свої шедеври у рідному місті знані лише у культурних колах, а широкому загалові – невідомі взагалі.

Репортер Житомира вирішив якось боротися з цими негативними проявами, які лише наганяють якийсь смуток від нашої провінційної «меншовартості», у яку ми загнали себе самі, і починає знайомити своїх читачів з творчими особистостями, житомирянами, яким варто дякувати, лише за те, що вони живуть разом з нами у одному місті.

Сьогодні наша розмова з відомим в Україні і далеко за її межами житомирським художником Миколою Бутковським, творча майстерня якого знаходиться на Театральній у будинку, напроти телецентру. Микола Бутковський з 1988 року активний учасник різноманітних виставок живопису. За цей час провів більше 20-ти персональних виставок, сім з яких – у Житомирі. Створив величезну кількість оформлень для книжок, як житомирських письменників, так і на замовлення центральних видавництв України та Росії. З початку творчого шляху намалював близько тисячі картин. Одночасно, захоплюється фотографією, створює незабутні портретні образи.

– Познайомте наших читачів з собою! Коли розпочався ваш творчий шлях?

– Все почалося з того, що я до 9-го класу займався класичною боротьбою і мені це усе набридло. І хоча я з дитинства спортивної тілобудови і вже навіть здобув певні успіхи у боротьбі, професійним спортсменом я себе не бачив. Очевидно, мій творчий нахил не міг сприйняти монотонних тренувань, зборів, занять, які розвивали лише тіло, але не давали пожитку для духовного і розумового розвитку.

І ось доля мене зводить з такими відомими як на той час, так і зараз, житомирськими художниками – Юрієм Цимбалюком, Василем Сіриком (той, що живе у лісі), Віктором Ремішевським. Вони, фактично, силоміць привели мене у мистецтво. Після зустрічі з ними я почав малювати не лише «накачаних» героїв тогочасних вестернів, а відкрив для себе, наскільки цікаво зобразити кролика, козу, коня, інших тварин.

Так склалося, що моїми педагогами стали найвідоміші люди мистецтва колишнього СРСР. Період мого становлення проходив у Москві. Юрій Цимбалюк загітував мене скласти іспити до Московського художнього училища «Пам’яті 1905-го року». До цього я, щоправда, навчався в Житомирській художній школі. В московському художньому училищі я познайомився з прекрасними художниками, які виховали цілу плеяду зірок світового образотворчого мистецтва. Моїми вчителями були: Володимир Ісакович Пастухов (малюнок), Матільда Михайлівна Булгакова (живопис), Йосиф Абрамович Овсіян (геніальний викладач композиції).

Закінчивши училище, я вже не міг зупинитися на досягнутому, оскільки бажання отримання фундаментальних знань і усвідомлення необхідності їх отримання було для мене ключовим мотивом. Успішно склав іспити до Московського художнього інституту імені В.І. Сурікова. Оскільки жага знань була великою, вступив на відділ книжкової графіки та ілюстрації. В той час дуже багато читав.

– Як склалося ваше життя після повернення до Житомира?

– Повернувшись в рідне місто, зіткнувся з труднощами. Тоді якраз розпався Союз і роботи практично знайти було неможливо. Особливо за спеціальністю. Тому спочатку довелося працювати в, так званому, художньому кооперативі. Тоді ми займалися монументальним живописом – оформлювали стіни поліклінік, лікарень, шкіл. Через 2 роки, в 1992 році влаштувався викладачем до Житомирської художньої школи, у якій пропрацював 2 роки.

Почав активно працювати творчо. Після вступу до спілки художників України у мене з’явилася творча майстерня. Сьогодні мені зручно, затишно і комфортно тут в творчій майстерні на Театральній, де гуртуються творчі люди, де життя йде поза часом за встановленими мною правилами.

– Що ви малюєте?

– Динаміку внутрішнього світу людини. Людину з її відчуттями, почуттями, співіснуванням з іншою людиною. Багато людей, досить віддалених від духовної роботи над собою, сприймають мої картини, виключно, через призму оголеного тіла. Але тут варто збагнути те, що зображаючи людину оголеною, це зовсім не значить, що я зображаю її голою. Розумієте, коли людина роздягнута, вона знаходиться у тому віддаленому від земного просторі, який поза часом.

Картина оголеної натури без додаткових предметів може сприйматися, так, що це ніби було, 100 років тому, або ж тисячу, або, взагалі, учора. Крім того, роздягнута людина – чиста, навіть беззахисна. І кожен сприймає її наготу у міру своєї вихованості. Я ж вкладаю у свої образи більш високий зміст. Зазвичай, поруч з жіночим образом на моїх картинах гармонійно співіснує чоловічий.

Пейзажі моїй творчості не досить притаманні – малюю їх, виключно, у поїздках, коли літом відпочиваю у Криму. Ще менше художньої потреби вимагає від мене натюрморт.

– В Житомирі вас знають, як відмінного фотографа, який створює незабутні портретні образи!

– Фотографія і художня справа – близькі по суті заняття. Я почав фотографувати тому, що мені необхідно було робити репродукційні знімки своїх картин. Далі стало цікаво і заглибився у фотографію, як жанр. Це стало для мене якимось хобі. В процесі підготовки портретної фотографії я створюю таку ситуацію, яка спонукає людину розкрити свій внутрішній світ. Зовнішні механічні дії абсолютно ні про що не говорять: головне для мене не динаміка форми, а динаміка внутрішнього світу людини, зафіксувати той миттєвий стан душевного прояву людини, який говорить без слів.

– Наскільки складно стати відомим у власному місті. Вас не бентежить, що у Житомирі про вас, разом з усіма вашими регаліями, широкому загалові практично нічого не відомо? Невже Житомир наскільки культурно інертний, що навіть не намагається дізнатися про людей, які, проживаючи у ньому, творять високе мистецтво?

– Взагалі, я не дуже честолюбива людина. Бажання прославитися, бути впізнаваним, модним не є стрижнем моєї творчості. Моє основне бажання – якомога краще зображати свої образи на полотні та фотографії. Хоча, зрозуміло, що людина має бути активною і мати певні суспільні амбіції. В Житомирі у мене було 7 виставок.

Проте, очевидно, що очікуваної моральної віддачі у себе вдома очікувати складно – в місті небагато людей, які на достатньому рівні можуть сприймати витвори мистецтва. Зрозуміло, що люди заглиблюються у свої повсякденні проблеми і турботи, повністю переходять у матеріальний світ, перебуваючи у якому дуже важко осмислювати високі речі.

Для багатьох людей мистецтво взагалі є непрактичним, оскільки воно, апріорі, не перебуває у матеріальній площині, у якій існує значна частина наших громадян. Розумієте, людині набагато простіше бачити поруч себе прості речі, (так як глечик, стілець, фрукт) які вона розуміє без особливого розумового напруження. Людина прагне комфортного співіснування з середовищем, яке її оточує.

Тому, чим складніше мистецтво, тим більше воно потребує літературних знань. Освіченій людині з її рівнем знань комфортно співіснувати з Високим, і вона з радістю йде на виставку того чи іншого митця. Але, на жаль, для багатьох людей освіченість не у пріорітеті. Звідси й результат – публіка, яка не готова до сприйняття творів мистецтва, їй некомфортно поруч із ними…

Але, все ж, сподіваюсь на краще та жодної образи на будь-кого не відчуваю – я живу у своєму світі і за своїми правилами.

Моя майстерня – оазис, в якому я живу!

Сергій Фещенко


Автор люб’язно ділиться з усіма читачами Репортер Житомира частиною свого творчого доробку!

Спочатку йдуть фотографії, зроблені Миколою Бутковським!

Спуск на Замковій горі у Житомирі

Михайлівська церква у Житомирі

А тепер художній доробок Миколи Бутковського

Чому б і ні

Торро

Бахус

В горах

Вже стиглі яблука

Двоє

Дотик

Диво

Коли люди сплять

Європа

Лісова пісня

Магнолія

Микола Бутковський залюбки створить вам незабутній портретний фотообраз. Звертайтеся за телефоном: (097) 74 08 452

Микола Бутковський: «Моя майстерня – оазис, в якому я живу!»