Житомирський фотограф продемонстрував гідний похвали приклад соціальної небайдужості

Соціальне сирітство – біда, на яку не можна дивитися байдужим поглядом, коли бачиш її зблизька.

Коли нам кажуть, що в Україні “стількито-стількито” сиріт, цифри, які б вони не були жахливі, якщо чесно, не дуже то й проймають. А ось коли заглянеш у очі хоча б однієї з тих дітей, які на цій землі ніколи не відчують материнської ласки і тепла, не отримають батьківського захисту і турботи, дітей, які ще з самого народження скуштували гіркий присмак самотності, усі цифри, статистика, відходять на дуже далекий план. У тих маленьких очах, які ще тільки вчаться дивитися на цей світ, невичерпна туга і страждання. Вони вже розуміють, що у них ніколи не буде рідної мами.

Фотограф Роман Котиков, який сьогодні відкрив у Житомирі соціальну фотовиставку, присвячену Дню захисту дітей, вирішив показати дорослим “розумним” людям цей світ дитячого розпачу. Персонажами фоторобіт Романа стали маленькі вихованці Житомирського обласного спеціалізованого будинку дитини. Значна частина з них – сироти при безсовісних живих батьках!

Ці діти живуть у нашому світі і дуже мріють про родину. Вони мають право на гідне життя, батьківське виховання. Вони маленькі, розгублені, адже поруч немає мами. Їх усиновлюють. Але, на жаль, не усіх. Є діти, яких вихователі називають “важкі”, з вадами розумового і фізичного розвитку. Не кожна родина наважується взяти собі на виховання таку дитину.

Проблема сирітства дуже гостра. І все гостріше вона постає тоді, коли відкриваєш своє серце, впускаєш у нього любов і доброту, перестаєш бачити цей світ лише через призму “себе коханого”, або “себе коханої”. Зрозуміло, що сховати голову у пісок – значно простіше… Але вся суть у тому, що для цього треба стати страусом, а не Людиною.

Роман Котиков, який працював з цими дітьми у якості фотографа, тепер абсолютно не байдужий до їхньої долі. Він побачив те, яким жорстоким може бути світ, коли оточуючі нас люди починають думати лише про власну зажерливість.