Бідність значної частини населення, криза моральних цінностей, висока частота розлучень, безробіття батьків, ухилення їх від виконання своїх обов’язків щодо виховання дітей, жорстокість та насильство в сім’ях — ось така ситуація нині панує в Україні. Актуальною та надзвичайно гострою є потреба впровадження дієвих механізмів сімейної політики.
Ми нерідко керуємося жалем там, де потрібно бути серйозними і тверезо оцінювати власні сили, щоб потім не зупинитися напівдорозі й повернути назад. Ми хочемо змінити наше життя на краще, але при цьому часто не цінуємо того, що маємо.
Бог дарує нам маленьке щастя, від якого не можна відмовлятися, адже дітки – здійснення наших мрій та сподівань. Вони – маленьке диво, покликане зробити цей світ кращим. У малечі не повинно бути нещасливого дитинства, і за це маємо відповідати ми, дорослі, тому турбота про дітей, захист їхніх прав повинен стати одним з найголовніших наших обов’язків.
Закон України «Про охорону дитинства» гарантує права дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері. «Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу…», – наголошує Конституція України.
Чому ж про важливість проблем люди починають замислюватися, коли є привід? А протягом року мало що виконується, хоча багато обіцяється. Можливо, все ж таки потрібно бути об’єктивними…
Наше майбутнє – діти, то ж чому держава не достатньо піклується про них? Політика повинна бути направлена не лише на грошові виплати та компенсації дітям, а й привернення уваги всього соціуму. Так, гроші потрібні, але вони не вирішують проблеми.
Це питання нашої ментальності, адже, як мовиться, все починається з малого… Найголовніші цінності та життєві норми закладаються ще в родині, саме батьки повинні привити дитині любов до оточуючих, любов до життя.
Нині молодь хоче жити в гарній країні і жити гарно, але що для цього потрібно? Хіба гарне життя йде з телеекранів та монітору комп’ютера? Ні, усе потрібно заробляти лише власними зусиллями і працею! Але ми стикаємося з багатьма проблемами, які заважають обрати правильний шлях. Куди піде молодь, якщо у неї не буде достойного вибору? Звичайно ж, заробити копійку всіма можливими способами.
Якщо змінювати щось, треба робити це поетапно, приділяючи увагу не рекламним роликам, а розвивати соціальні, про це багато говорять, а нічого не роблять. Повинен бути патріотизм і любов, національна ідея, відповідальність перед Державою та Законом!
Ми часто обіцяємо собі й іншим те, чого ніколи не зможемо виконати, бо мало хто з нас справді готовий витратити частину своїх сил, часу й душевного тепла на допомогу тим, хто опинився в біді. Особливо коли йдеться про дітей, які залишилися без батьків, а їх в Україні стає більше з кожним роком. Термін «соціальне сирітство» вживається, коли мова йде про дітей, позбавлених батьківського піклування при живих батьках, які не опікуються ними через певні обставини.
Близько 80% дітей, які перебувають у дитбудинках мають живих батьків. На очах застигає подив і жах. Це дітки від одиноких матерів або з багатодітних сімей, де малюкам не можуть приділити достатньої уваги. Проблема у тому, що упущено дуже важливий психологічний момент – це любов сім’ї, увага, турбота про малюка. Як важко і гірко виростати дітям у таких закладах. Щоб не було сказано, але ніяка влада не може замінити родину.
Ми спонукаємо до народження дитини, але чому діти з багатодітних родин потрапляють до сирітських закладів?! Однозначної відповіді немає, потрібно не просто вмовляти маму не відмовлятися від дитини, а й забезпечити їх майбутнє в сім’ї, мама і тато мають не лише розуміти, а й усвідомлювати повну відповідальність батьківства. Дитинку треба поважати, захищати її інтерес, доглядати за нею. І не забувати, що необхідно боротися як з наслідками безвідповідального батьківства, так і з його причинами. Якщо проблему будуть вирішувати не фахівці, то результат навряд чи буде мати успіх.
Щороку ми відзначаємо 1 червня День захисту дітей, та й тих, хто піклується про них і допомагає твердо стати на ноги. Святий обов’язок родини, школи, органів влади та кожного з нас подбати про розвиток малечі, забезпечуючи їм світле життя. Об’єднавши зусилля, ми зробимо все, аби захистити наших дітей, уберегти їх від гіркоти розчарувань і зневіри. Адже саме від нас, дорослих, залежить те, як складеться доля кожної маленької людини, а відтак і нового покоління українців.
Бажаємо вам, вашим батькам, бабусям і дідусям, міцного здоров’я, щастя, добра і сімейного затишку. Не будьте байдужими, адже хто, як не ми, допоможе дітям, які потребують нашої теплоти та любові!
Вікторія ПИЛИПЧУК
Портал Молоді