Воля. Це слово, оспівування цього поняття, чи не найчастіше зустрічається у шансонівських блатних мотивах на радіостанціях відповідного напрямку.
У тюрмах у ці хвилини перебувають тисячі українців. Там інше життя. Вони закриті, ізольовані від світу і практично у своїй більшості – заслужено. Кожен вибирає дорогу сам і наполегливо йде до неї. Хтось “карабкається” на вершину суспільного визнання і щодня змінює свою долю таким чином, що років через 10 він це визнання все ж отримає. І тоді багато хто скаже: “А хто він такий, де він взявся, чому доля посміхнулася саме йому?“.
Так само багато хто з наших громадян, спочатку несвідомо, а потім вже й усвідомлено йдуть протилежною дорогою, яка веде до тюрми. Їх попереджають рідні, близькі, просять не чинити того, що їх губить, приносить горе іншим людям. Але вони не слухаються, продовжують чинити несправедливість, порушують закон, потрапляють на лаву підсудних. У них було багато можливостей звернути з цього шляху, але вони його вирішили пройти до кінця, усвідомлюючи, що за ними вже “тюрма плаче“. Завершальна і найскладніша частина цих митарств – відбування покарання.
Кожен заслуговує на те місце у часі і просторі, яке він має. Нічого не буває просто так. Ніхто просто так не страждає, так само просто так нікому й щастя не дається. У всьому є вищий задум і якесь пояснення. Варто лише його віднайти.
Тим, хто сидить у тюрмі, часу на це вдосталь. Декілька місяців тому у Житомирі стартувала безпрецендентна акція “Досвід, який змушує задуматися”. Засуджені, які відбувають покарання у виправних закладах Житомира за бажанням, покликом серця, писали листи житомирській молоді, із закликом не ставати на кримінальну стежку, не вживати алкоголю та наркотиків, слухатися порад добрих людей, бути законослухняними членами суспільства, щоб ніколи у житті не потрапляти до жахливих місць позбавлення волі.
Ольга Юрченко, директор міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: “Такі акції мають одну мету – збереження молодої людини, дитини перед вчиненням непоправного кроку у своєму житті. Головне, щоб існуючі помилки одних, застерігали від необдумності інших. Найцікавіші листи, написані ув’язненими житомирських виправних закладів, ми пропонуємо для ознайомлення читачам сайту Репортер Житомира.”
Віталій Скороход, провідний спеціаліст міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: “Усього ми отримали 20 листів з більш ніж 3000 тисяч засуджених у наших виправних закладах. У відсотковому відношенні – листів небагато. Але ми й не хотіли, щоб цей процес супроводжувався вказівкою адміністрації виправного закладу. Писали ті, хто мав на це душевний поклик. Саме такі щирі листи ми і бажали отримати.
Вони будуть використані для комплексної роботи з молодим покоління, для профілактики злочинності та попередження рецидивів скоєння злочину. Листи дійдуть до цільової групи, тобто до дітей, які потребують підвищеної педагогічної уваги, а також до учнів загальноосвітніх закладів Житомира.”
Письмо. Здравствуйте, читатель!
Вот решил обратится к тебе с надеждой, что моё письмо поможет тебе избежать той участи, что постигла в своё время меня и тем самым исковеркала мне всю жизнь. Зовут меня Хапор Евгений Александрович и проживал я в стольном граде Киеве. Что сказать: рос как и все нормальные парни, учился в школе, занимался спортом. Жизнь казалась в ярких радушных тонах, виделось безоблачное будущее с массой перспектив. Казалось, весь мир перед тобой, бери что хочешь.
Будучи по натуре человеком общительным и компанейским, я легко находил общий язык со своими сверстниками и как правило, всегда выступал на переднем плане. Быть в центре внимания, пользоваться уважением в компании, иметь значимый вес в своём слове… всё это захватывает и впечатляет, но как правило, в каждой бочке с мёдом есть своя ложка дёгтя.
Средства – это извечная проблема молодёжи, когда у родителей не сильно-то разживешься, а хочется показать, что ты уже взрослый, самостоятельный и независимый. А ведь хочется, чтобы как у всех и на всё хватало! Хорошие вещи и увеселительные заведения, прекрасная девушка внимание ей, всё это постоянная самобытность молодых парней. Лихость и бесшабашность в молодые годы притупляют чувство меры и осторожности, вселяя безнаказанность – лукавый воистину умеет искушать.
Рассказы со стороны о тюрьмах, больницах, уходах в бега – нет, это всё не про меня. Мне всегда казалось, что я намного умнее и удачливее и в любое время с лёгкостью смогу завязать, остановиться. А наличие полезных знакомств и покровителей в определённых кругах действуют успокаивающе и вдохновляют на новые приключения, предусмотренные уголовным кодексом страны.
К тому времени, я, как говорится, уже прочно стоял на ногах: квартира, загородный дом, иномарка, неплохой стимул для продолжения жизни. Различные ночные клубы, базы отдыха и целая ватага так называемых друзей, стали моими постоянными спутниками. В какой-то момент я осознавал, что всё это не то, как-то фальшиво и безумно. Но жизнь требует от нас движения, а обстоятельства – действий. И я дейстовал. Действовал, особо не задумываясь о серьёзности последствий.
Но всему рано или поздно приходит своё логическое завершение и я тому не исключение. Допустил ошибку – промах, ещё одна – серьёзней, и так дальше, и с каждым разом хуже. Сразу же начали так называемые друзья таять, как утренняя роса на дневном солнцепеке. Полезные связи, на самом деле, оказались бесполезными, а покровители с головой ушли в свои заботы. Были, конечно, толковые и близкие по духу и убеждениям парни, так сказать, собратья, но обращаться к ним не стоило – мною заварено, мне и расхлёбывать. В результате – казематы и на приличный срок. И где все эти лицемеры, что уверяли в преданности, братстве?
Жизнь преподала урок – ничто не проходит безнаказанно, тюрьма откорректировала всё то, о чём раньше мне не приходилось задумываться. И что говорит мне день сегодняшний, треть жизни в тюрьме, здоровьем не похвастаешься, приговор с конфискацией имущества. Лишь самые близкие родственники ждут, поддерживают, сопереживают и помогают. Мне 51 год, 11 из которых – прожиты за решеткой, впереди ещё 4 года, и кто знает, дождутся ли, встретят? Все мы не вечны на этой земле и одному Богу известно, что ожидает нас впереди. На всё Воля Его и наше решение.
В завершение хочу сказать тебе, дорогой читатель, не растрачивай молодые годы понапрасну, не всё то золото, что блестит. Вчерашние ценности завтра изменятся и ультрамодный мобильный телефон, покажется куском пластмассы. Все блага на земле тускнеют перед Свободой, Здоровьем, Счастьем. Помни о тех, кто нам по-настоящему дорог и близок. Всё, что ведёт сюда в эти стены, не стоит материнских слёз и отцовских седин. Здесь не пишут рекомендательных писем и по отбытию срока не встречают, как национальных героев. Нормальным людям здесь делать нечего! Береги себя и будь здоров.
С уважением и теплом, Хапов Е.А.
/осуждён по статьям: 140 ч.3, 142 ч.3, 222 ч.1. Срок – 15 лет, начало срока: 5.01.2001, конец срока: 5.01.2015/
Обращение к детям!
Дорогие наши дети. Живите, не знайте горя, советуем мы вам: не попадайте вы сюда за забор наших лагерей. Мы все окружены законом! Закон жесток, я с ним знаком, он не жалеет, не прощает всех грешных нас. Цени Свободу, как Мать родную, вы же дети, не поймёте вы сейчас…
Тюрьма – не места исправлений, а места новых приключений. Искал судьбу, Любовь, покой. А вместо счастья нашел я решетку и конвой. Быть может, я наказан Богом, за то, что Волю не ценил, да то, что жил я, как придётся. А так, как надо было жить, мы все забыли. Наша юность – скорый поезд, только разница одна. Поезд может возвращаться, юность – не вернётся никогда.
Живите, дети, и думайте сейчас, пока не поздно, вам не нужно это горе знать. Не попадайте в эти стены, тут пыль и грязь, болячки, горе, забор с колючкой. Зона, сирены вой и грязь бараков, смех и слёзы, боль и драки. Боль травит здесь свой закон. Весь мир и жизнь в пределах зоны… Цените Свободу, никуда не влазьте, наши детки, и будет спокойной она.
Тюрьма – наука из наук.
И мир её жесток и тонок,
Она нас учит понимать,
Где человек, а где – подонок.
Смотрю из камеры в окно.
На улице уже давно темно.
Душа на волю так и рвётся
И об решётку бьётся, бьётся.
И закричать я вновь хочу:
«Свобода, я тебя люблю!».
Звернення до молоді!
У ці нелегкі для України часи, коли безробіття, несправедливість та мінімальна заробітня платня все ще процвітають, хочу порадити нашій молоді не ставати на кримінальну стежку. Незважаючи на таке життя, у цьому всьому треба шукати все тільки добре, адже легкі гроші ні до чого доброго не приводять, а лише ламають наші долі.
Деяка молодь вважає, що кримінал – це круто, весело, що вони вже дорослі і все знають. В цьому листі я не хочу нікого вчити на нав’язувати свою думку, що стосується кримінала, так як по другому ще виражаються – «романтіки». Кожен з нас вибирає собі дорогу сам, ось і я хочу поділитися з вами про свою «Романтіку» і до чого вона мене привела.
Звати мене Ліля. Росла я в робочій сім’ї, вчилась та приймала участь в різних гуртках, як і усі мої однокласники. Було б і надалі все добре, якби мене не тягнуло до цього безпризорного життя, де тебе ніхто не контролює і не учить, що, де, коли і як робити. Втікала я з дому, не ходила до школи. Закінчивши школу, подала документи до профтехучилища і понеслося все далі: почала курити та шукала подібних собі. Вчитися не хотіла, а хотіла вільного та розкішного життя, де надалі я і мої поступки належали б лише мені.
Далі все покотилося з гори – спецприйомники, зустрічі з правоохоронними органами. Потім мене заарештували і до колонії, де я побачила як розплачуються за так звану «романтіку», немає Свободи, теплих слів і радості, де дивишся через зарешочувані у декілька разів вікна і тільки тоді розумієш: ось вона та «романтіка», якої ти хотіла…
Тому звертаюся до нашої золотої молоді: «Не робіть необдуманих поступків і не губіть свої молоді роки…». З однієї сторони – хороша школа, але краще цю школу вивчить у теорії, ніж пройти її на практиці. І повірте мені, зараз я дуже шкодую про те, що не слухала і не робила так як вчили, щоб не попасти сюди. Але вже пізно жаліти, все що можна було зробити поганого для себе, я вже зробила…
Я думаю, кожен, хто попадав, попав сюди, мріє про Свободу і кається, що повернув на таку стежку, бо тут немає нічого доброго, одні сльози та муки. Тому хочу побажати всім, прислуховуйтесь до своїх рідних, які бажають вам тільки добра, які хочуть вас бачити здоровими та щасливими і пишатися вами, що у них є такі добрі діти та онуки.
Хай вам шастить!
Мірсагатова Л.О.
Звернення до молоді!
Шановна молодь! Хочу звернутися до вас із тею метою, щоб ви хоть трішки задумалися над тими життєвими цінностями, що Ви на даний час маєте, тобто Волю! Поменьше вживайте спиртних напоїв, відмовтеся від наркотиків! Не скоюйте злочинів, тому що вони приведуть до лави підсудних.
А попавши сюди, в зону, Ви втрачаєте усі цінності, які Ви так тяжко наживали; покидають дружини, уходять наречені до других, немає у них терпіння чекати певні терміни. А залишаються лише батьки. От і вони починають відбувати покарання теж! Тому що, по суті, вони починають їздити до нас на «свіданки» і возити передачі.
А це все коштує немалих коштів! А де їх брати? Із заробітної плати! І от наші батьки починають відривати останні копійки для того, щоб нам добре і сито сиділось! Я, безпосередньо, розмову веду за себе, і це все я відчуваю на своєму гіркому опиті!
Шановна молодь, прошу Вас, поважайте своїх близьких вам людей!
А також хочу звернутися до жіночої половини людства, а особливо до молодих дівчат, тому що Ви, по-перше, молоді майбутні мами. Не зловживайте наркотичними речовинами і спиртними напоями, бо це все приведе Вас до самої прірви, в яку попасти дуже легко, але вибратися із неї і почати нормальне життя дуже тяжко. І якщо у вас опиниться дитя на руках і якщо іще чоловік втече від Вас, а так трапляється дуже часто із чоловіками! Тому що вони бояться відповідальності! То Вам буде дуже тяжко самотужки виховувати дитину.
Я Ва скажу більше, я сам виховувався без батька, і я сказав собі, коли я одружусь, то ніколи не вчиню такого вчинку і не кину своїх дітей, щоб не трапилося! І я вам скажу, що дуже тяжко рости без батька, і як мамі було тяжко і боляче виховувати нас із меньшим братом. А тут ще їй і те, що я знаходжуся у тюрмі!
Я хочу сказати Вам, що я сам до того, як попав на зону вживав спиртні напої і із-за чого одного разу попав у аварію, ледве лишився живий. І то я ще не зрозумів, що це ще не все. Але коли я попав у зону, то тоді я зрозумів і оцінив її життєві цінності і ту життєву мораль!
От і закликаю Вас, перегляньте своє життя, задайте собі одне лиш питання: “Чи правильно я живу і не страждають від моїх вибриків рідні?”. А також сядьте і поговоріть зі своїми батьками і поговоріть про себе! На цьому я буду закінчувати свого листа лдо Вас. Якщо хоть трішки зрозумієте, про що я пишу, то вам набагато легше стане жити!
Із повагою до Вас, Яців Олександр В’ячеславович
Не торопи меня с решеньем
Прошу, не надо, не сейчас.
Я столько лет копил терпенье
И этот срок – последний раз.
Мой выбор – выбор будет самый верный
Я шел к нему немало дней,
Здоровье не щадя, ни нервы
Свои и близких мне людей.
Что и куда меня манило
Весенней юною порой?
На десять жизней бы хватило,
Ошибок, совершённых мной!!!
Марамон
