На Житомирщині посеред тюрми збудували церкву: фоторепортаж

Від тюрми ті, хто перебуває у цьому закладі вже не зарікаються.

Райківська виправна колонія (№73), що у Бердичівському районі приймає на відсидку громадян, які отримують другу судимість, тобто тих представників суспільства, які вперше потрапили за грати точно не випадково.

Відповідно, контингент тут доволі специфічний, можна навіть сказати «відбірний». Як сказав один із охоронців – зборище кримінального світу. Але ж ми знаємо, що ставити хрест не можна навіть на найзавзятішому злочинцеві, тим більше засуджувати іншу людину за вчинки, мотивів і причин яких ми не знаємо. Шанс на очищення, повернення до життя треба давати усім. А таким людям – найбільше.

Саме тому на території колонії збудували повноцінну церкву. Всередині, справжній Божий Храм зі своїм іконостасом, іконами. Церква збудована за позабюджетні кошти. Посприяв фінансово депутат Житомирської обласної ради Ігор Синьов, який є віруючою людиною. У церкві правитиме святий отець. Засуджені, ті, яким прийшов час повернутися до Бога, зможуть лікувати тут свої душі, просити прощення гріхів, сподіватися на спасіння.

Вчора церкву освятили. Освячував особисто новоспечений владика Житомирський і Новоград-Волинський Никодим. На освячення тюремної церкви прибув глава області Сергій Рижук, його «гуманітарний заступник» Віктор Балюрко, міський голова Бердичева Василь Мазур, вище керівництво Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Житомирській області. Разом і відстояли службу.

Глава області Сергій Рижук поділився своїми враженнями від перебування «на зоні». Каже, що як гримнули за ним тюремні двері і клацнули замки – аж мороз по шкірі пішов, відчув тривогу на душі. А ще на його переконання, багато людей по тюрмах сидить за чужі гріхи.

Сергій Рижук, керівник Житомирської ОДА: «Це добре, що у такому місті відкрили Божий Храм. Адже по тюрмах мучаться тисячі наших громадян, спокутуючи цим як свої, так і чужі гріхи. Чого таїти, підозрюю, що частина з них засуджена несправедливо, у силу того, що ми ще й досі живемо за засадами карального по своїй суті кримінального кодексу, прийнятого у радянському союзі ще у 1960-му році.

Кодекс варто реформувати. Сьогодні часи змінилися, людям треба дати шанс на виправлення, перестати виховувати суспільство на негативі, жорстокості, різного роду протистояннях. І тоді може й в’язнів, які перебувають у цих жахливих місцях, стане менше.»

Журналістам показали у яких умовах живуть, харчуються, працюють засуджені Райківської виправної колонії. Очікування не виправдалися. Кімнати – казарменного типу, вікна металопластикові, на поверсі – «битовка», де засуджені можуть варити собі чай (є електроплитка), їсти харчі, які передають рідні. На поверсі чергує зміна охорони. Як їм вдається утихомирювати таку кількість специфічного контингенту, охоронці не зізнаються. Кажуть тільки, що ведеться активна аналітична, психологічна, виправна робота. Кругом чистота і порядок, але, нехай Бог милує від такої чистоти і казенної їжі…

Столова, як зал, де засуджені приймають їжу, так і сама кухня – за армійським зразком. Є так званий «холодний цех», «мясний цех», працюють котли, печеться власний хліб. Керівництво колонії запевняє у тому, що їхній хліб кращий за той, що споживає населення, оскільки у ньому немає штучних інгредієнтів (розпушувачів).

Виробництво – важлива економічна складова життя колонії. Тут виробляють багато чого – від сувенірних виробів до металопластикових вікон та заготівлі пиломатеріалів. Адміністрація запевняє, що ціни у них конкурентні. Створюють навіть дитячі колиски, щоправда важко уявити свою дитину у них, при всій повазі до праці тих, хто їх створює.

Колонія активно реалізує свою продукцію. Виручені кошти йдуть на оплату праці засудженим (на кожного з них відкрито банківський рахунок), оплату комунальних послуг, господарські потреби. Зароблені гроші засуджені зможуть використати, вийшовши на свободу. Працюючи у колонії, чоловіки, які мають дітей, цим самим заробляють на аліменти (кошти відраховуються з зарплати), оплачують затрати на своє утримання.

В дерматовенерологічній лікарні, яка функціонує при колонії, проходять лікування засуджені, направлені з колоній різних рівнів безпеки та слідчих ізоляторів з приводу дерматовенерологічних захворювань. У 1971-му році в колонії була створена міжобласна дерматовенерологічна лікарня і венерологічний диспансер для лікування венерично хворих засуджених.

Підприємство колонії має власний кар’єр по видобутку сірого граніту. Обсяг запасів корисних копалин становить 13 млн. 517 тис. м3.

Освячена у ці дні на території колонії церква Святих первоверховних апостолів Петра і Павла покликана стати для засуджених духовним містком, який вестиме їх до спасіння:

Виставка продукції, створеної руками засуджених

Приїзд високих гостей викликав у “постояльців” неабиякий інтерес)

Керівникові області стало моторошно, коли за ним з гуркотом зачинилися масивні тюремні двері

Церква розташована за колючим дротом

Всередині церкви у момент її освячення – губернатор з заступниками, священники, меценати. Йде служба.

У цей час біля входу до церкви печеться на сонці невелика кількість засуджених. Їх до храму одночасно з гостями не пустили…

Всередині – гарно!

Квіти прекрасно уживаються з колючим дротом і вогкими кам’яними стінами. Їм все одно, де рости

Сектор, де відбувають покарання ті, у кого невеликий срок. Чимось схоже на армійську казарму

На поверсі – “битовка” (кімната побутового обслуговування)

Кухня і розхвалені охоронцями засуджених булочки

А ось і зал для прийому їжі