Стадіон, фанатські «заряди» на честь рідної команди, призабутий гімн Ліги Чемпіонів і мороз по шкірі…
Стартовий свисток і тисячі людей в єдиному пориві. Саме таку картину можна було спостерігати в Порту, де місцева команда в рамках першого туру Ліги Чемпіонів приймала донецький «Шахтар».
«Порту» скучив за цим турніром, по грі це було видно. Найбільше скучив Халк, який до десятої хвилини встиг повністю обстріляти каркас наших воріт. Спочатку його постріл на себе прийняла поперечка, а за декілька хвилин Халк, пробиваючи пенальті, влучив у стійку. Перша думка після нереалізованого моменту «Порту» – вони ще заб’ють і не раз. Натомість забив «Шахтар»: Адріано підкараулив дитячу помилку Елтона і зіграв на добиванні у кращих традиціях Рауля. Так на 12-й хвилині для португальців все перевернулось із ніг на голову.
До честі хлопців Перейри варто сказати, що вони навіть не думали опускати рук і продовжували гнути свою лінію. Флангові простріли, прориви центром і захоплюючі бразильські комбінації «на тоненького» – донецький захист грає на відбій.
Хто зна, скільки б продовжилась така гра, якби до справи не взявся Халк. 28-ма хвилина, штрафний удар, Халк розганяється і пробиває у дев’ятку без шансів для кіпера. З такою силою удару відстань не має значення. Як не стрибав Рибка, а зарадити нічим не міг. Після забитого голу в «Порту» наче виросли крила: удари посипались з усіх можливих дистанцій, а комбінації розігрувались з такою легкістю, ніби донецьких футболістів взагалі не було на полі.
Поки господарі тиснули і створювали моменти донеччани відбивались і вичікували на свій шанс. Можливо, ставка на вичікування моменту і подальшу швидку контр-атаку і зіграла б, якби не грубий підкат Ракицького на Моутіньйо. А так «Шахтар» отримав видалення центрдефа і вимушену заміну за лічені хвилини до перерви.
Гріх не скористатися таким подарунком долі, правда? Тому і другий тайм Халк і Ко почали із ще більшим натхненням. «Порту» володів ініціативою і наглухо закрив гірників на власній половині поля. Португальці посилювали тиск і з кожною хвилиною здавалось, що гол неминучий. Так воно і сталося: всюдисущий Халк на лівому фланзі поклав на п’яту точку Кучера і викотив під удар Клеберу. 2:1, і самі гірники не розуміли за рахунок чого вони можуть витягнути цей матч.
Взагалі, про яку гру можна говорити, коли за 90 хвилин матчу на полі не було видно ні Фернандіньйо, ні Жадсона, ні завжди прудконогого Вілліана. Лише Мхітарян був променем світла у цьому темному царстві «корінних донеччан» і намагався хоч якось зв’язати середню лінію із ще одним «корінним» нападником.
Зате хлопці Перейри зрозумівши, що «Шахтарю» цього вечора нічого не світить грали у своє задоволення і потішили публіку. Шкода лише Рибку, який опинився під справжнім обстрілом, адже до кінця матчу у португальців пробивали усі, кому не ліньки і з будь-яких дистанцій. На таке нахабство не зміг дивитись Чигринський, який заробив другий гірчичник і пішов слідом за Ракицьким у роздягальню. На цьому і закінчили гру, яка залишила по собі більше запитань, ніж відповідей.
До речі, кинулася в очі перевага донеччан на другому поверсі, коли навіть Кучер зі своїм зростом спокійно виграв верхову дуель у карному майданчику Елтона. Дарма, що безрезультатно, але факт залишається фактом. Думаю, Луческу над цим помудрує.
Роман Буравський
