Вона ніколи не могла подумати, що буде ловити «зайців» на своїй роботі.
Але життя вирішило, що саме в неї це вийде якнайкраще. Якби не масове закриття заводів й скорочення місць, вона може б і не зустрічала своїх дурзів, колег, знайомих так часто, як зараз. Адже ніщо так не зближує, як громадський транспорт.
І Людмила Володимирівна в цьому нас переконала. Контролювати оплату в тролейбусах і ловити тролейбусних «зайців» – її повсякденна робота.
Вітковська Людмила за тринадцять років роботи кондуктором роздала тисячі квитків, переслухала тисячі історій і познайомилась з тисячею людей. Мене завжди цікавило питання, як можна витерпіти тролейбусну «качку» цілий день й тим паче виходити в ньому. А відповідь виявилась дуже простою. Людмила Володимирівна всього-на-всього любить свою роботу, ще більше любить людей і живе спілкування. А яка професія, як не кондуктор, може об’єднати ці речі настільки, що навіть втомлюєшся від розмов і людей.
Робота кондуктора – не з простих, адже Людмилі доводиться працювати по 12 годин майже щодня. Зараз не вистачає людей, то вона мусить виходити на роботу зі своїх вихідних.
Але вона не скаржиться на таку ситуація. Єдина її головна біль – це не виплата зарплат. Та попри це Людмила продовжує працювати й вірить, що скоро ця проблема вирішиться в кращий бік.
Тому не будемо дискутувати на цю тему, а краще поговоримо про людину, яка справді піклується про транспортний благоустрій нашого міста.
За яким принципом визначається маршрут кондуктора?
Раніше за кожним кондуктором був закріплений один і той самий маршрут. Це було набагато краще для мене, тому що я знала всіх своїх пасажирів. Я їх вранці везла на роботу, а ввечері забирала звідти. Я вже знала, хто їде і з яким посвідченням і хто на якій зупинці має вийти. А зараз ми працюємо по всім маршрутам: кожна зміна – нова дорога.
І тепер Вам важче запам’ятовувати пасажирів?
Та ні, все одно людей запам’ятовуєш. От вчора, наприклад, бачу бабусю на моєму маршруті №3, підходжу і кажу їй: «Вам “восьмьорка” же треба». А вона: «Я вас побачила, та й сіла. Я ж на ті цифри не дивлюсь»… Ось так буває. Не тільки ми звикаємо до людей, а й люди до нас.
То, мабуть, у Вас повно нових знайомих?
Так, їх у мене вистачає на кожному маршруті. Тому в мене немає часу сумувати на роботі. Коли вже всіх пробілетив, завжди знайдеться з ким і про що поспілкуватись. І не тільки про погоду, але й про сім’ю і дітей. За роки роботи я вже потоваришувала з багатьма жінками і перезнайомилась з їхніми сім’ями.
Вам за день, напевно, всі вуха наговорять. А про що ви не любите слухати?
Про політику. Як я не люблю, коли збираються люди вже літнього віку, особливо в період виборів, і починають обговорювати за кого потрібно голосувати. Одне б діло, якби вони собі тихо дискутували, а то ж вони заманюють у свою бесіду пів тролейбуса. А буває й таке, що до бійок доходить. Це, справді, головний біль.
І як Ви з цим боретесь?
Прошу заспокоїтись і не порушувати громадський порядок. Якщо ж це не допомагає, то прошу покинути їх салон, щоб балаган влаштовували на вулиці. Але це не найстрашніше у моїй професії. А боремось ми із жебраками. Тому що ніхто з пасажирів не хоче, щоб біля нього сидів неохайний (м’яко кажучи), ще й підозрілий на вигляд, чоловік. Немає ніякої дискримінації, просто від таких людей можна очікувати, що завгодно.
У тролейбусах пишеться «Водій має право контролю». Що це означає?
Водій, якщо буде вважати за потрібне, може випускати людей через передні двері, перевіряючи наявність квитків, пільгових посвідчень і проїзних.
Як Вам вдається у забитому тролейбусі перевірити у всіх наявність білетів?
Сама інколи дивуюсь як, адже мені потрібно і здачу правильно дати, і білетик відірвати, і перевірити всі посвідчення з проїзними. Але до всього звикаєш. Тим паче в таких ситуаціях ми працюємо за схемою «передай гроші від ближнього свого». Маю на увазі, коли ми говоримо: «Пасажири, передавайте, будь ласка, за проїзд з передньої площадки».
А «зайця» одразу помітно?
Думаю, що я швидко виокремлю «зайця» серед усіх пасажирів. Це відбувається на інтуїтивному рівні, а також досвід роботи дає певні знання. Зазвичай вони самі себе видають. Підозріло і невпевнено кажуть: «Посвідчення чи проїзний» або ж бігають очима по салону, шукаючи мене. Але й не завжди можна помітити їх.
І що тоді?
Тоді прикро до самої душі. Річ не в гривні п’ятдесят, а в тому, що це підло. Всі ми люди: і я зрозумію, якщо ти скажеш, що немає грошей і попросиш проїхати безкоштовно. Я ж не звір і не буду висаджувати з тролейбуса, адже різні в житті бувають ситуації. Але коли людина робить це нагло, то про яку людяність можна говорити.
А якщо контроль виявить пасажира без квитка, то Вам висувають якісь претензії?
Звісно. Якщо контроль виявить «зайця», то ми теж страждаємо. У нас своя система штрафу за такі випадки. Тому наказаними виходять всі.
Та попри такі поодинокі неприємні моменти кондукторської роботи Людмилі Володимирівні частіше трапляються на маршрутах курйозні випадки. Якось до неї в тролейбус зайшов хлопчина із собакою (звичайно собака в наморднику), який пред’явив два проїзні: і за себе, і за собаку. А, буває, бабусі їдуть і влаштовують концерти по заявкам, співаючи всю дорогу. І таких цікавих і неординарних випадків у роботі кондуктора вистачає.
Мене завжди цікавив момент, чому непрацюючі пенсіонери їдуть у місто саме в час пік. А все тому, що їм хочеться покататися і проїхатись містом. А коли це робити, як не у 8 ранку, в обід чи о 6 вечора?!
– Буквально позавчора ми працювали на маршруті №3 і на Східній вулиці зайшли дідусь із бабусею. Вони їхали на екскурсію по місту. Прокатались з нами до Ялинки, а потім назад до Східної. І сказали мені, що так вони роблять щотижня і саме в час пік, бо тоді веселіше.
А є люди, які їдуть просто кататись, а не на екскурсію. Одна моя пасажирка сідає на Бульварі в сторону Смолянки, а вийти їй треба на Московській вулиці, об’їжджає цілий круг для того, щоб не переходити дороги. І це теж обов’язково в обід. Чому? Бо їй так хочеться.
Якось одна бабуся каже іншій: «Я сьогодні виїхала раніше, ніж звичайно, бо зі своїм посварилась. І думаю поїду покатаюсь…». І що ти скажеш таким людям?
Після таких обставин у мене напрошується питання: «А може всім платити за проїзд?». От за такі речі я би брала з пенсіонерів гроші. Я поважаю літніх людей, у мене вже й батьки у такому віці, але ж їздити, щоб просто покататись по місту чи їхати по воду саме в той час, коли найбільше людей – це безсовісно.
Тим паче, що вони займають всі сидячі місця, ще й нерви бувають тріпають, що на них хтось опирається. А що ж ти поробиш, коли повно натовпу в салоні?! Навіть самі пенсіонери якось мені говорили: «От якби всі ми платили умовно по 20 копійок за проїзд, точно б менше їздили кататись».
А як бути з тим, що в тролейбусі перевозять все: від карнизу до дивану?
За Законом багаж має оплачуватись. Але рідко це так. Їде бабуся і везе ящик макулатури, каже: «Я от здам її зараз і заплачу за багаж». І що ти візьмеш з таких людей? Не будеш ж ти виганяти її за це? А так майже завжди. Або люди починають сваритись, або казати мені одну зупинку. Тому рідко хто добросовісно і без скандалів дає гривню п’ятдесят за багаж.
У тролейбусах сидяче місце на вагу золота. Ділитесь місцем кондуктора?
Та будь ласка. Буває якась літня людина попросить сісти, то хіба мені шкода. Все одно постійно ходиш по салону і перевіряєш наявність білету чи пільг. Для мене це робочий момент. Я комусь уступлю місце, то колись і мені це ж саме зроблять. А як не мені, то моїм дітям. Навіщо робити з муха слона, якщо це всього місце для сидіння? Головне, аби на голову не вилазили. (Сміється)
Мій друг недавно їхав у тролейбусі, де кондуктор жартома говорив: «На маршруті ведеться відеонагляд. Працює охорона з собакою. Передаємо, гражданє, за проїзд». А які у Вас фішки?
Я, буває, кажу: «Сьогодні акція. Проїзд по гривні п’ятдесят і видаємо здачу», «Так я уже йду! Хто там не хоче платити?!». І людям веселіше, і мені приємно бачити їх посмішки.
Але треба знати, з ким можна пожартувати, адже не всі люди це розуміють. Був у мене якось неприємний випадок. Підходжу я до хлопця, він мені виставляє руку, щоб я вибрала звідти 50 копійок і там залишається ще дві-три копійки. І я кажу: «О на развод». А він як розсердиться і почне галасувати: «Какой развод, я только женился». Я, звісно, вибачилась перед ним, але мені так було неприємно.
Я вірю й збираю щасливі білетики. А Ви?
Я теж. Коли немає людей, я сиджу і загинаю всі щасливі білетики. Це в будь-якому разі приносить позитивні емоції. А коли роздає білети, молоді часто запитує: «А щасливий», а я відповідаю: «Для вас усі щасливі, ви ж такі гарні й молоді».
Ірина Сташко
Інтерв`ю “Репортер Житомира” проводив на робочому місці кондуктора для створення робочої атмосфери
“Репортер Житомира” відчув себе ще й на місці водія. Не дуже багато місця за таким великим рулем)