В селі Городському, що в Коростишівському районі, культурне життя не те що існує, воно там просто кипить!
Вже чотири роки як тут відрожують поліську хату – автентичну поліську садибу в яких ще 100 років тому жили наші прадідусі і прабабусі. Репортер Житомира – вже традиційний учасник народних поліських гулянь, які влаштовувалися тут протягом усього хліборобського року.
Ми були на Юрія, бачили зажинки, ну а вчора вже совість не дозволила пропустити свято врожаю. Тим більше, що саме це свято логічно завершує увесь хліборобський рік.
Звісно, хочеться подякувати головній натхненниці поліської хати – Інні Величко та неперевершеному художникові Юрієві Камишному за те, що їх задум знайшов відгук у багатьох серцях. Також величезна заслуга у тому, що хата живе і квітне – всім тим небайдужим людям, які долучаються до її відродження.
Щоразу як приїжджаєш – бачиш результати фізичної і художньої праці Юрія, Інни та їх однодумців. Ось, наприклад, цього разу зібрані снопи жита акуратно стоять під стіною хати. Ними накриватимуть дах. Камишного і друзів чекає непроста робота. Все, як у сиву давнину.
Юрій Камишний: “Сьогодні під стінами нашої поліської хати я виставив картини, написані мною цього літа, саме тут, у Городському. Знаєте, пишеться тут легко. Натхнення довго шукати не треба – все навколо надихає. Тут дуже гарно.
Але, зізнаюсь, картин написав я небагато. І тепер розумію чому. З тією кількістю роботи, яку доводиться виконувати, проживаючи в селі, селяни забувають не те, що про культуру, а й як їх звати. З ранку до ночі є якась робота.
Так я теж до цього підв’язався – то тин лагоджу, то корів пасу, то з хатою треба займатися, то врожай впорядковувати… я захоплююся цими людьми які живуть у Городському і у всьому намагаюсь на них рівнятися”.
Репортер Житомира, який вже став своїм у Городському, привіз з етнофестивалю “Житичі” чергову партію фотографій:
Як завжди, гостинно нас зустріла вже рідна Поліська хата
Чорнобривці на клумбі – в самому цвіті!
Юрій Камишний показав роботи, написані тут цього року.
Картини – шикарні!
Композитор і виконавиця власних пісень Лариса Бойко активно долучилася до відродження Поліської хати
Стіни Поліської хати – немов живі!
На цьому полі 2 місяці тому ми жали жито
Сільський простір!
Колоритні бабусі на лавочках
Свято врожаю зібрало багато людей
Найцікавіше і найкорисніше тут побувати – дітям!
Господар з господинею зустріли женчиків з врожаєм
Юрій Камишний за роботою по господарству ледь не забув, як його звати).
Лариса Бойко присвятила Поліській хаті віршовані рядки:
У Городському є Поліська хата,
Вертає час хатину з небуття.
До неї прилітають ластів’ята;
Щоб ту красу в картинах змалювати…
Дарує подих Колесо Буття,
Дає надію на нове життя.
-///-
Хатину обіймає ясне сонце,
Несуть їй люди затишок, тепло.
Радіє господиня у сторонці:
Тут є й своє «Ворожчине віконце» –
Мабуть, з картин Камишного зійшло,
Вікно з його полотен ожило.
-///-
І вікна – очі сяють дивно ніччю,
І капелюх із жита рівно ліг:
Так прикраша для нас своє обличчя –
Стріхата вже відзначила сторіччя –
Поліська хата – давній оберіг,
Наш давній український оберіг.
Зібралися в клуб
Чи не всім селом).
Пройшлися з пафосом…
…понад ось такими величезними кронами дерев
В клубі сільський фольклорний колектив співав таких пісень, які ніде не почуєш
Зал був повний. Як приємно, що ще є села в області, де клуб залишається осередком культури, а не місцем де п’ють горілку, а потім б’ються
Провели цікавий конкурс і нагородили переможців
Селяни визначалися, у кого більший овоч. Оператор обласного телебачення Сергій Базилюк сфотографувався з найбільшою картоплею
А один з екземплярів капусти нагадував букет… Хоч бери та даруй).
Потім повернулися до хати
У розпал свята, звідки не візьмись, з’явився декан соціально-психологічного факультету ЖДУ ім. І. Франка Олександр Музика
Вертає час хатину з небуття.
До неї прилітають ластів’ята;
Щоб ту красу в картинах змалювати…
Дарує подих Колесо Буття,
Дає надію на нове життя.
Несуть їй люди затишок, тепло.
Радіє господиня у сторонці:
Тут є й своє «Ворожчине віконце» –
Мабуть, з картин Камишного зійшло,
Вікно з його полотен ожило.
І капелюх із жита рівно ліг:
Так прикраша для нас своє обличчя –
Стріхата вже відзначила сторіччя –
Поліська хата – давній оберіг,
Наш давній український оберіг.
Ну і закінчилося все як завжди, ні не банальною п’янкою…, піснями, автентичними городецькими піснями від бабки-прабабки, у майстерному виконанні місцевих вокалістів. Загалом, свято вдалося на славу!
Сергій Фещенко