З 14 червня 2011 року в Житомирській області новий керуючий єпископ Української православної церкви МП.
Владика Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, у свої 39 років . До призначення в Житомир успішно керував Володимир-Волинською єпархією.
Керуючий архієрей – посада поважна та відповідальна, як у духовному, так і у світському житті регіону. Небезпідставно кажуть, що канонічна церква – одна із найбільш консервативних і закритих інституцій. Тут не може йти мова ні про який «вітер змін», реформи, встановлення нових порядків. Все йде згідно канонів, прийнятих не одне століття тому, і щоб змінити у їхньому трактуванні хоча б одну літеру, треба скликати Синод.
Разом з тим, з моменту призначення єпископа Никодима керуючим Житомирською єпархією, зважаючи на його середній вік, в народі почалися розмови про те, що новий єпископ прийшов сюди як реформатор, який внесе пожвавлення в консервативне і спокійне церковне життя, посилить взаємозв’язок між церквою та вірянами.
До цих днів з моменту свого призначення у Житомир єпископ Никодим інтерв’ю не давав. Репортер Житомира не міг цим не скористатися.
– Отож, зважаючи на Ваш доволі молодий як для такої поважної посади вік, у Вашій постаті дехто бачить такого собі реформатора, який прийшов сюди привнести зміни в церковне життя УПЦ МП. Чи це так?
– Наш шлях – це не реформи, а проповідь. Дякую усім читачам Репортер Житомира за те, що цікавитесь життям суспільства, церкви. Так, справді, на цій посаді я перебуваю вже декілька місяців, а до цього 4 роки молився в древньому Свято-Успенському Соборі на Волині, керуючи Володимир-Волинською єпархією.
В 2007-му році владику Симеона перевели у Вінницю, а мені доручили Володимир-Волинський. Знаєте, складно переймати керівництво єпархією після такого сильного владики, яким є Симеон. Він у свій час підняв Володимир-Волинську єпархію на високий духовний рівень. Мені хотілося не опустити цю високу планку. Я знав як працює Симеон, бачив, як за допомогою молитви та натхненної проповіді йому вдавалося гуртувати віруючих навколо Божої віри.
Там, у Володимир-Волинському, за мого управління, реформ ніяких не було. Які можуть бути реформи у церкві? Тим більше показові. Справи церкви – духовні, спасіння душі людської. Саме тому наш шлях, як і на попередному місці, так і у Житомирі – не реформи, а проповідь, натхненна молитва, любов до ближнього, милосердя.
Коли людина добре ставиться до ближнього свого – хіба це реформа? Саме тому я не можу назвати себе реформатором тут у Житомирі. Я просто продовжую добру справу єпископів-попередників.
– Але ж є сфери, у яких треба наводити лад. Не може ж бути все настільки ідеально?
– Тут багато втрачено. І у першу чергу, у плані духовності. Навернення людей на Божий Шлях – ось наше головне завдання. Потрібно проводити духовну роботу з молоддю. Вона зараз віддаляється від Бога.
Яким чином це зробити? Звісно, що не закликами і не якимись штучними заходами. Лише спільною натхненною молитвою та щирим серцем ми повернемо тих, хто відвернувся, до Бога. З Божою ласкою нам це вдасться.
– Приїхавши у Житомир, Ви зазначили, що віряни Волині охоче відвідували службу, коли ви правили у Володимир-Волинській єпархії. Яким чином Вам вдається підтримувати духовний зв’язок з прихожанами?
– З людьми потрібно молитися. Молитва єднає, підносить. Там, де молитва, там є любов, а де любов – там і повага і взаєморозуміння. Мені легко молитися з прихожанами Житомирщини.
Тут, як і на Волині духовний православний зв’язок довголітній, історичний, йде своїм корінням у глибину віків.
– Коли Вас переводили у Житомир, доводилося читати, що Ваше призначення сюди було пролобійовано на найвищому церковному рівні. Говорили навіть, що Вас сюди направлено за протекцією самого глави РПЦ Кирила і Ви представляєте тут його інтереси?
– Мені на Волині було комфортно. Я теж чув подібні неправдиві домисли про мій перехід. Розумієте, можливо, у когось були інші міркування з того приводу, хто має очолити Житомирську єпархію. Коли ж вони не виправдалися, почали придумувати усілякі версії про те, чим продиктоване моє призначення.
Я ж вам скажу. Про своє призначення сюди, до останнього не знав. Тим більше, не робив для цього жодних кроків. Мені і на Волині було комфортно. Коли ж за півмісяця до мого обрання почали ходити чутки, що, можливо, мене переведуть у Житомир, до останнього не вірив у це.
Звісно, для мене все остаточно стало зрозумілим, коли Синод УПЦ рішенням від 14 червня 2011 року призначив мене керуючим архієреєм Житомирської єпархії.
– В день вашого приїзду у Житомир і під першої служби Вас привітав заступник міського голови Житомира Микола Боровець. Чи зустрічалися Ви з міським головою Володимиром Дебоєм і чи вже встигли налагодити взаємодію з владою?
– Нам треба багато зробити на благо народу Божого та Божої Церкви. З міським головою Володимиром Дебоєм та керівником області Сергієм Рижуком ми зустрічалися в свято Преображення Господнього. Був на прийомі у голови обласної ради Йосипа Запаловського.
Загалом, враження від знайомства з цими людьми, виключно, позитивні. Вони налаштовані на добру працю і сприяння у розбудові Божої Церкви.
– Так, що ж треба для цього зробити і чим може допомогти влада?
– Божий Храм треба повернути православній спільноті. Найголовніше питання, яке – передача церковної споруди Хрестовоздвиженського храму у власність Української Православної Церкви. 8-го вересня – сесія обласної ради, одним із питань якої є «Про передачу у власність Житомирської єпархії Української Православної Церкви приміщення відділу природи обласного краєзнавчого музею Житомирської обласної ради (колишньої Хресто-Воздвиженської церкви)».
Я знаю, що у місті є люди, які відійшли від канонічного православ’я, окремі з них активно виступають проти того, щоб Божий Храм був переданий Українській Православній Церкві. Ми у жодному разі не йдемо з ними на конфлікт а терпляче чекаємо, коли вони прийдуть до покаяння, до віри.
– Які ще господарські завдання перед Вами постали?
– Продовжуємо розпис і внутрішні роботи у Свято-Преображенському Соборі та здійснюємо роботи із благоустрою Успенського Собору, що на Подолі.
Звісно, підтримуємо та розбудовуємо Божу Церкву у всіх куточках області. Сьогодні у нас зареєстровано 14 благочинних округів, 348 громад, у яких проводять службу 229 священнослужителів.
– Яку б настанову Ви дали усім, хто читатиме це інтерв’ю?
– Треба працювати, трудитися, молитися. Не впадати у відчай і не нарікати. Дякувати Богу за все, що Господь нам посилає.
Сергій Фещенко
