У час прогресуючих технологій місця для конвертів, листівок залишилось надзвичайно мало.
Але хіба можна поставити красуватися вітальну sms’ку на стіл? Хіба, отримавши e-mail, можна вловити запах чорнильної ручки, побачити почерк, який у кожного індивідуальний і неповторний?
Якщо в тебе є спогади, які асоціюються із поштовою скринькою, ти маєш знати і про того, хто приносить живі листи. Репортер Житомира з нагоди Всесвітнього дня пошти вирішив заглибитись у серцевину професії листоноши. Під наше репортерське перо потрапила Бондар Юлія Зигмундівна – листоноша міста Новограда-Волинського.
Чи вважаєте Ви, що листування віджило своє?
Ні, багато людей листуються. Чимало листів приходить у наше поштове відділення, а воно не одне в нашому місті. Уявіть, скільки їх по всій країні. Листування – дуже зручний засіб для людей, які проживуть за кордоном, адже не завжди все можна розповісти по телефону. Тому й люди переписуються. Можливо, це своєрідна ностальгія за тими часами, коли це був ледь не єдиний спосіб спілкування, а тим більше доступний кожному.
А Ви самі пишете листи?
Буває і таке. Найчастіше надсилаю привітання із Днем народження, 8 березня, Новим роком. Пишу листи і вітання рідним, відправляю листівки. Я вважаю це досить романтичним і неочікуваним сюрпризом. Адже ти ніколи не знаєш, коли і від кого можеш отримати листа чи привітання.
Коли ми запитали у Юлії Зигмундівни, про недоліки її роботи, вона не назвала жодного. Запевняє, що їй усе подобається. Хоч ми і засумнівалися у цьому, але нав’язуватися не стали. А раптом, вона і справді такий патріот своєї професії, що не бачить у ній негативних сторін.
Скільки років Ви віддали цій професії?
Уже 22 роки я працюю на пошті. Навіть не уявляю себе за іншою роботою, особливо, коли працюєш на одній ділянці протягом багатьох років, знаєш кожен будинок, кожного господаря і його сім’ю особисто. Іду по вулиці, навіть у неробочий час, і стільки людей вітається. Приємно, що тебе пам’ятають і цінують.
Які неприємності Вас спіткали протягом робочого дня? Можливо, собаки нападали?
Усіляке буває. Собаки можуть напасти. Але здебільшого без казусів обходиться. Люди переважно хороші й добрі, а це найголовніше. Якщо із задоволенням відноситися до роботи, то і вона тобі відплатить доброю монетою.
Чи бувало таке, що листи були пошкоджені?
Бувають конверти зім’яті чи ушкоджені. Коли такий лист надходить до обробки пошти, то ставиться печатка, що засвідчує пошкодження.
Ви розвозите пошту на велосипеді. Він Ваш особистий чи виданий на роботі?
Ні велосипед робочий. Він видається нам на п’ять років.
Велосипед влітку, восени і весною – це, звісно, зручно. А як же взимку?
Взимку він слугує нам для перевезення, якщо багато листів, газет. Ми не їздимо на велосипеді у зимній період. Влітку звичайно швидше розвозити пошту. А взимку це і не зручно, і погода несприятлива, до того ж темніє рано. Але наші обов’язки залишаються такими ж, доводиться пристосовуватися.
Щоразу, коли ви приносите пенсію, кожна бабуся чи дідусь Вам обов’язково щось розкаже про своє нелегке життя. То Ви вже знаєте все про всіх?
Так я розмовляю з людьми, якщо у мене є вільний час. Працюючи багато років у одному й тому ж відділку, знаю людей, до яких приходжу. Та й мушу знати. Дехто з них, можливо, навіть чекає на мій візит.
А не набридає вам це слухати? Це ж займає Ваш робочий час…
Ні, що ви. Мені це приносить задоволення. Одиноким, літнім людям потрібно комусь виговоритися, розповісти про свої негаразди чи поділитися чимось радісним, інколи відвертим. А мені приємно, що мені можуть довіритися. Уміння слухати цінувалось завжди, а у нашій професії особливо.
Чи приносили Ви листи, які змінили долю людей?
Ні, таких випадків у моїй роботі не зустрічалося. Мабуть, кожен лист має своє особливе призначення. Отримати звістку від близької людини, яка знаходиться на відстані, завжди приємно. Я по собі знаю, як це підіймає настрій.
Марина Синельникова