Ти купуєш його щодня. Він буває чорним, білим, довгим, круглим, овальним, прямокутним, цілим і порізаним. На нього ти мастиш масло і кладеш зверху шматок ковбаси.
З давніх-давен стверджували, що він – усьому голова. І, мабуть, зараз я задіну чоловіче его, кажучи, що чоловік ніколи не був головним в сім’ї, адже цю посаду давно зайняв хліб.
Сьогодні під прицілом Репортера Житомира опинились золоті руки нашого міста – пекар Людмила Демчук. Людина, яка кормить кожного в нашому місті незалежно від статусу, віку й статі. Пані Людмила розповіла нам, як готується житомирський хліб.
– Які обов’язки пекаря, якщо виробництво автоматизоване?
– Це лише здається, що вся робота полягає у натисканні на кнопку запуску машини. Звісно, автоматизоване виробництво полегшує і спрощує роботу, але в будь-якому разі потребує нагляду. Зараз я працюю на машині виготовлення «Хліба корбутівського» і контролюю весь процес його випікання: вологість, температуру печі, чи не вибігає тісто з форм, чи, навпаки, не підгоряє. Тобто, я постійно мушу слідкувати за усім процесом: від замішування тіста до вильоту хлібини з печі.
– А як відбувається робочий процес?
– Працюємо по 12 годин чотири дні пядряд: два дні першої зміни, два дні другої, а потім чотири вихідних. Для усіх це дуже зручний графік, адже за таких умов у нас вдосталь часу відпочити, а також з’їздити до батьків або на дачу. Такий режим роботи однозначно кращий, ніж був раніше, тому що зараз в нас більше вільного часу.
Людмила Демчук уже 26 років працює на хлібозаводі №3. Як виявилось, «Золотий каравай» – єдиний хлібозавод у нашому місті, який досі функціонує.
– Багато людей і не знають, що наш завод працює. Із закриттям першого і другого заводів думають, що й цього теж немає. Адже ті хлібозаводи були принаймні на виду, незважаючи на наш. Але хлібозавод №3 живе й працює. Скажу навіть більше, цього року у «Золотого каравая» ювілей: йому виповнюється 30 років.
– Вітаємо. А продукція тих хлібозаводів вже не випускається?
– Випускається завдяки нашому хлібозаводу. До нас перенесли ту продукцію, яка випускалась на попередніх двох. Наш асортимент від цього не змінився, а, навпаки, ще покращився.
– У вас збільшився об’єм роботи?
– Раніше завод працював на половину. Зараз на ньому працює чотири лінії, з яких дві замінено новими за потужністю: стара піч випускала 50 тон продукції на добу, а нова – 120.
– Завод працює цілодобово. На яку частину добу припадає найбільше навантаження?
– В основному навантаження йде на нічну зміну, тому що на ранок порібен свіжий, гарячий хліб. Тому ми вночі заготовляємо закваски, опари і до 10-12 години дня свіжий хліб уже в точках продажу.
– А скільки годин потрібно для виготовлення хліба?
– На виготовлення житнього хліба йде приблизно 7 годин. Це якщо не враховувати його заготівлю. Булочки ж потребують менше часу. Порівняйте самі, хлібина важить 800 грам, а булочка – 100. Однозначно, що й пектись вона буде швидше.
– Скільки хліба потребують житомиряни?
– На сьогоднішній день наш завод випускає до 50 тон продукції, це 70 тисяч хлібин разом із батоном. І це лише потреба від нашого заводу, адже хліб везуть ще й з області та регіонів.
– Вас це ображає?
– Звісно, адже ми можемо працювати на повну потужність. Тим паче, що ми хочемо забезпечувати житомирян ще більше. Справді прикро, що до нас везуть хліб із Хмельницька, Рівного, коли «Золотий каравай» у змозі виготовити хліба на все місто. Тим паче, хлібові з іншої області треба ще й доїхати, а це не година часу. Тому про яку натуральність і якість може йти мова? І питається, чому б нашому заводові не обслуговувати потреби нашого міста і не працювати на повну?
– Чому саме 70 тисяч хлібин?
– Завод працює від експедиції, а експедиція приймає замовлення від торгівлі. І ми по днях знаємо, яку кількість хліба потрібно виготовити.
– І в які дні житомирянин потребує хліба найбільше?
– Найбільше ми виготовляєямо хліба це на п’ятницю і понеділок. Мабуть, це пов’язано із початком і закінченнмя вихідних. А найменше виготовлення хліба припадає на неділю.
– А хліб у вас може згоріти?
– Лише за тієї умови, якщо нам відключать електроенергію. Цього року було таке у період гроз. На станції трапилась аварія, і в нас пропало світло. Та, на наше щастя, устаткування так налаштоване, що хліб з печі можна вийняти вручну. Це все створено для того, що було менше браку на виробництві.
– А якщо брак все-таки трапився, що тоді робите?
– Хліб переробляють на крихту. Це дозволено за правилами і стандартами. Попри це ми намагаємось працювати без браку.
– Говорять, що люди, які працюють на заводі по виготовленню солодощів, морозива, їх удома не їдять? А ви їсте хліб?
– Завжди їм. Хліб набриднути не може. Він же всьому голова, і він – перший гарнір до кожної страви. А ми, пекарі, можемо й сумувати за ним. Коли підемо у відпустку, то нам дуже не вистачає свіженького і пахнючго житомирського хліба…
Ірина Сташко
Пекар Людмила Демчук
У лабораторії
