Перший подих весни. Перший тиждень весни.
На вулиці сніг, холод, але сонце світить з висоти, а значить, скоро почне гріти. Чому б у таку гарну пору не поїхати до лісу? Поринути в чистоту, тишу, благодать. Зустрітися з лісовими друзями, пройти їхніми стежками, побувати там, де ніколи не був і можливо ніколи більше й не будеш.
Тим більше, що Житомирське обласне управління лісового і мисливського господарства періодично організовує чудові прес-тури лісництвами Житомирщини. Разом з прес-службою управління журналісти бувають у таких лісах про існування яких навіть і не відаєш. Преса висаджує лісові ділянки, доглядає посаджені дерева, знайомить жителів області з життям земляків, які працюють у лісгоспах.
Житомирщина займає перше місце в Україні за відсотком заліснення території. Ліси у нас простягаються на сотні тисяч гектарів. В лісах – життя б’є ключем – диким тваринам є де розгулятися.
Вчора житомирським журналістам показували приручених плямистих оленів, які живуть у вольєрі Явненського лісництва Баранівського лісгоспу. Не менш цікаво було пройтися слідами диких звірів у лісах Новоград-Волинщини, побачити підгодівельні майданчики, які утримують егері лісництва, ознайомитися з пам’ятними знаками, які з глибин історії розповідають нам про життя наших предків.
Але про все по порядку:
Плямистий олень живе до 20-ти років. Самка приводить одне дитинча в рік, хоча рідко так буває, що одразу й два.
В державному вольєрі Явненського лісництва Баранівського лісгоспу 49 голів цих прекрасних звірів
Вони ручні. Людей не бояться і не заподіють їм жодної шкоди. Підходиш до рогатого, а він відходить. Якщо маєш в руці корм – починає їсти з твоїх рук
І жодної тобі звіриної агресії в очах, рухах. Приємно було дізнатися, що цих оленів лісники не забивають на м’ясо. Їх продають в інші лісництва, приватні вольєри, екологам, які створюють так звані «екологічні стежки» для відтворення популяції тварин дикої природи. Полювання ж та відстріл здійснюється по ліцензії та на територіях, де ходять дикі тварини.
Вольєр створено у 1985 році. Його територія знаходиться на заказнику місцевого значення. Тут відтворюють поголів’я плямистого оленя
Двохметрова сітка відгороджує 56 гекторів території 26-го та 19-го кварталів баранівського лісу.
Тваринам тут є де розгулятися. Їх годують, за ними доглядають
Йосип – людина лісу. Все життя пропрацював у баранівському лісництві. Зараз доглядає за оленями. Каже, що робота приносить йому задоволення, оскільки відповідає його світогляду та стану душі
Борис Остапчук, лісничий явненського лісництва. Любить тварин. Каже, що вони дуже красиві, особливо тоді коли у них проходить період линяння і вони одягають нову шерсть
Зважаючи на те, що тварини живуть у неволі, біологічні процеси (линяння, гон, утеління) у них проходять на місяць-півтора пізніше. Так, якщо у дикій природі гон проходить у вересні – на початку жовтня, то у оленів вольєру – в жовтні – на початку листопада.
Особливо подобається слухати Борисові Остапчукові любовні пісні оленів в період гону. Каже, дуже цікаві звуки вони видають.
– Як тільки заходить сонце, починається справжній “концерт”. Вони ревуть без зупину і що цікаво – перегукуються з оленями, які живуть у дикій природі, – каже лісничий.
Плямисті олені-самці гордо носять роги. Щоправда раз у рік вони їх скидають
Але дуже швидко, за два-три місяці у них з’являються нові, ще більші, розлогіші. З кожним роком форма, ширина і густина ріг оленів самців збільшується. “Кажуть, що за формою рогів оленя можна визначити його вік. Але це неправда”, – каже Борис Остапчук.
А ось самки плямистого оленя менші за розмірами і безрогі
У дику природу їх не випускатимуть. Куди ж їх випускати? Вони ж ручні і стануть легкою здобиччю людей
Сьогодні тут часто бувають школярі. Для них проводять екскурсії, дозволяють годувати оленів з рук, розповідають про те, що природу потрібно цінувати, любити все живе.
Тварини дуже дружні і якісь безпосередні. Спостерігати за ними – одне задоволення
________________________________________
Розпрощавщись з гостинними баранівськими лісниками рушили на північ. Далі нас чекав Новоград-Волинський лісгосп. Точніше – Пилиповецьке і Пищівське лісництво та головний мисливствознавець районного лісгоспу Володимир Васильович Демчук.
Володимир Васильович про ліс і його мешканців знає все
За період роботи він змінив 13 посад. Інформації у нього стільки, що екскурсії районними лісництвами він може проводити цілими днями і нудно не буде. Виявляється, лісові масиви, які знаходяться далеко від населених пунктів і куди доїхати складно, мають багату історію і просто насичені історичними пам’ятками. Але про це трохи далі:
Пилиповецьке лісництво. 31-й квартал. Підгодівельний майданчик. Лісових звірів підгодовують жомом. Жом – екстрагована січка цукрових буряків, кормовий відхід цукробурякового виробництва. Жом використовують для годівлі тварин свіжим, кислим (силосованим) та сушеним.
Тваринам, яким зимою складно прокормитися з дикої природи такі годівниці дуже потрібні. Жом їдять олені, лосі, косулі, дикі кабани, інша лісова живність
Оленям та лосям ставлять ще й годівниці з сіном
А це – солонець
Практично протягом усього року тваринам потрібна мінеральна підгодівля, особливо в весняно-літній період, коли в травах спостерігається низький вміст мінеральних речовин. Основними джерелами мінералів для дичини слугують солонці – природні та штучні. Штучні створюються єгерською службою та силами мисливців під час виконання трудоучасті.
Тварини злизують солоні поліна. Сіль їм дуже необхідна.
Якщо треба впіймати дикого кабана – в цю хатинку кладуть корм та підпирають засув жердиною
Кабан заходить, чіпає натягнуту мотузку, жердина вибивається, двері зачиняються).
«Богданів дуб» що стоїть багато століть у 2-му кварталі Пилиповецького лісництва бачив живого Богдана Хмельницького.
Два роки тому це дерево депутати житомирської обласної ради офіційно визнали районною ботанічною пам’яткою природи.
«Богданів дуб» – поодиноке дерево дуба звичайного, орієнтовний вік якого 490 років, висота – понад 29 метрів, а діаметр – більше 6 метрів.
За легендою саме під цим деревом розташувався військовий табір Богдана Хмельницького під час походу на Польщу
А це пам’ятник останньому зубру, якого вполювали у наших лісах. Зараз вони у нас не водяться. Тварини дуже великі – по півтонни. Вижити їм тут буде складно
Пам’ятник зубру розташований у кварталі № 52 Пищівського лісництва. Виготовлений із цільного каменю. Володимир Демчук розповідає, що пам’ятний знак встановлено 100 років тому при графі Потоцькому, який володів цими землями.
На тильній стороні пам’ятника зроблено надпис про те, що в парк Пілява при графі Потоцькому завезено зубрів із Біловезької Пущі. На цьому місці 12 вересня 1913 року, при полюванні, добуто його величність Зубра американцем В. Відене
У верхній частині каменя було закріплено голову зубра вилиту із бронзи. Але голову, каже мисливствознавець вкрали ще дуже давно, бо подумали, що вона золота. А сам пам’ятник один з голів колгоспу при союзі наказав розкидати, мовляв, під ним може бути заховано скарб Потоцького. Скарба не знайшли, а зруйновану історичну пам’ятку радянський господар відновлювати не вважав за потрібне. Декілька років тому камінні глиби склали докупи новоград-волинські лісники. Володимир Демчук каже, що силами лісництва найближчим часом пам’ятникові останньому зубру відновлять голову.
Комплексний підготівельний майданчик для диких звірів. Піщівське лісництво. 34-й квартал. Урочище “Пікель”
Такі спостережні пункти егері будували для полювання, у числі й на вовків
Піднімаємось вгору
Широкий огляд місцевості. Звірі виходять вночі. В цю пору доби мисливці, зазвичай, і полюють
Віталій – молодий єгерь. У його компетенції – робота з відтворення популяцій диких тварин, попередження та боротьба з браконбєрством на 2,5 тисячах гектарів лісу
Як хлопець справляється з такою територією? Як можна ефективно контролювати тваринний світ на 2-х з половиною тисячах гектарів лісу?, – поцікавився Репортер Житомира. Віталій каже, що нічого складного у цьому немає. Сьогодні він забезпечує кормом одні підготівельні майданчики, завтра інші, ходить у тих місцях, де останнім часом не бував. Дивиться за слідами на снігу, визначає, скільки тварин приходило на підгодівлю.
Віталій каже, що треба “слухати ліс”. Найкраще пересуватися на конях. Їдеш тихо, все чуєш. Кожен шелест. В машині не так – реве мотор, вікна обмежують видимість – ефект не той. Хоча, на машині можна швидко дістатися в потрібне місце. Кожен вистріл, який лунає у лісі, контролюється єгерями і лісниками. Вони інформують один одного про те, що коїться на різних ділянках.
Нещодавно Віталій вбив першого вовка. Для кожного мисливця цей факт дуже символічний. Його всі вітали. Вітаємо й ми.
______________________________
Фоторепортаж з весняного лісу. Ліси Житомирщини:
Хатинка пастуха Явненське лісництво Баранівський лісгосп
Деревообробне підприємство в Баранівці
Подих весни. Новоград-Волинські ліси
Сергій Фещенко