На початковому етапі центр провів кропітку роботу з пошуку та обробки творчого спадку ідеолога – українця, який заклав фундамент українського соціал-націоналізму, Миколи Сціборського.
Працівники центру опублікували на сайті “Соціал-націоналіст” незнані широкому загалу твори, привели у відповідність до сучасного правопису працю датовану 1929 роком – «Соборність психології та політики – основа націоналізму» та фундаментальний твір «Земельне питання» 1939 року.
Топонімічній комісії міста Житомира член оргкомітету «Маршу Патріотів» Руслан Коцюбинський презентовував меморіальну дошку, що має прикрасити будинок у якому у 1941 році перебував штаб ОУН в Житомирі.
Проводяться науково-практичні конференції. Нещодавно до річниці створення ОУН, одним з лідерів якої був Сціборський, було проведено конференцію «Націоналізм та традиціоналізм» за участю київських науковців.
____________________________________________________________________________
Націократія — альтернативна суспільно-політична доктрина і концепція державного режиму, за якого управління здійснюється через представницькі органи державної влади, організовані на основі солідарної праці всіх соціально-корисних верств нації як найбільш оптимальної форми людського соціуму
Основні принципи націократії були розроблені членом Проводу і ідеологом ОУН полковником Миколою Сціборським і викладені ним у однойменному творі, який вийшов друком у 1935 р. в Парижі. Сціборський окреслив також попередні етапи, які мають передувати встановленню націократії (національна революція та національна диктатура). Подальшого розвитку теорія націократії набула у роботах ідеологічних референтур Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України», Соціал-Національної партії України, громадської організації «Патріот України» та Соціал-Націоналістичної Асамблеї.
За визначенням започатковувача цього терміну, полковника Миколи Сціборського, «націократія — режим панування нації у власній державі, здійснюваний владою всіх її соціально-корисних верств».
Основні засади націократії:
1. Національна солідарність (надкласовість і антипартійність);
2. Авторитарність (особиста відповідальність керівників всіх рівнів за свої дії);
3. Якісна суспільна ієрархія і дисципліна;
самоорганізація та самоврядність.
Держава трактується націократами як найбільш оптимальна форма існування нації. «Тільки через власну державу нація стає творчим чинником історії й повноправним господарем своєї власної долі. Без цього нація завжди й неминуче стає предметом поневолення й визиску інших державних націй» .
Формою суспільної організації націократії є державний синдикалізм, що визначає суспільну вартість (а відповідно і межі прав і обов’язків) окремого індивіда в залежності від обсягу і характеру виконуваних ним виробничих функцій. «…виходячи з неподільної єдності нації — водночас рахується з органічністю її поділу на окремі складники та пов’язує ці останні функціональною залежністю знову в єдність, реалізуючи в цей спосіб свій зміст режиму панування цілої нації у власній державі».