Напередодні Євро-2012 житомирських журналістів запроторили за грати

Завтра в Україні та Польші стартує Єврочемпіонат з футболу.

А сьогодні – цілий гурт житомирських журналістів запроторили у ті місця, куди потрапити можна лише у трьох випадках: вбити декількох людей і отримати довічне ув’язнення, піти на службу охороняти засуджених, або ж вивчитися на журналіста і отримати запрошення на день відкритих дверей, організованих управлінням державної пенітенціарної служби України в Житомирській області.

“День відкритих дверей” в тюрмі само по собі нонсенс. “Анекдот”. Але, виявляється, і таке може бути. Звісно ж двері формально були зачиненими і ляснули за спиною місцевої преси з пронизливим гуркотом. В цю хвилюючу і водночас зворушливу мить житомирські журналісти побачили “нєбо над зоной”. За голубів згадати не можемо. Одне “вороньйо”.

Перед очами законослухняної преси постала “царица-тюрьма”

Цариця,… до речі, згадується невипадково. Найстаріший корпус збудовано у перших роках 20-го століття за проектом, який розроблявся за часів Катерини Другої, російської цариці, відомої своєю прискіпливою увагою і турботою про те, щоб у тодішній царській імперії не було браку тюрем. Тогочасні пташки, якби вміли читати, зрозуміли б, що тюрма зведена у формі букви “Е”, на догоду цариці. Потім тюрму треба було збільшувати і добудували два корпуси. І тепер з космосу Житомирська установа з питань виконання покарань державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№8) має вигляд літери “Ж”, тобто все говорить про те, у якому місті розташовується виправний заклад.

Щоб трохи заспокоїти схвильованих до глибини душі журналістів, працівники обласного управління пенітенціарної служби завели їх у “фортецю”, де у кімнаті для нарад привітали з професійним святом – днем журналіста та вручили грамоти і подарунки за співпрацю та об’єктивне висвітлення діяльності управління у своїх ЗМІ.

Преса прийшла до тями і трохи заспокоїлася

Це було якраз доречно, оскільки журналістів чекала подорож в найбільш “забарикадоване” і загратоване місце в Україні. А називається воно так:

Тут тримають справжніх монстрів з руками і ногами, як у людей

Це вже не люди, бо щоб називатися людиною, треба володіти певним набором характеристик. Це убивці, які упали так низько, що вже й не ясно, чи прийме їх пекло…

Найвідоміший з них – оцей громадянин, Анатолій Юрійович Онопрієнко, убив 52 людини, казав, що отримував завдання з космосу йти на такі гріхи

Репортер Житомира заглянув у “глазок”, і побачив розпіареного у свій час українськими телеканалами серійного вбивцю. Блідий, лисий. Умови проживання – спартанські: голі стіни, нічого з того, що створювало б людині хоч якийсь затишок. “Шконка”, сортир, тумбочка, де довічно засуджений їсть і п’є чай. Ні тобі телевізора, ні тобі ще чогось… нема нічого!

Для порівняння заглядаємо в інші камери. Там пристойніше. Прибрано, домашні речі, нормальні покривала, картини у декого, штори, нічого так…

В одній камері дивуванню Репортера не було меж, коли ми побачили як двоє засуджених на довічне вп’ялилися в величезний екран плазмового телевізора, який якраз показував розважальне шоу на одному з українських телеканалів.

Запитуємо у наших провідників. Як це так, що в одних камерах – обстановка “зона-люкс”, а Онопрієнко сидить у чотирьох стінах? (не те, щоб ми так за нього переживали, але все ж). Виявляється, згідно законодавства засуджені до довічного ув’язнення мають право на володіння особистими речами. Тому, якщо рідні або друзі мають бажання передати своєму “непутящому” родичеві у камеру телевізор, вони можуть це зробити. Або якщо засуджений своєю працею в колонії заробляє певну сумму грошей, яка дозволяє йому придбати телевізор, він може його купити. Це ж саме стосується інших побутових незаборонених речей.

А ось щодо Онопрієнка… Так від нього рідня відмовилась та й сам він працювати не поспішає. Через це й сидить у чотирьох стінах.

Як виявляється, законодавець так врегулював систему виконання покарань, що засуджені до довічного ув’язнення мають набагато кращі умови перебування за гратами, ніж усі інші, ті, хто сидить у групових камерах по 20-30 чоловік у одній камері. Там-то набагато гірше… І права на особисті речі немає, бо що може бути особисте у камері, в якій крім засудженого перебуває ще 25 таких як він. Плюс, їх по етапу ганяють. Телевізор з собою не повозиш…

Але мабуть жоден з них не волів би помінятися місцями з “пижиками” (довічно ув’язненими). Бо все таки – Свобода, вона за гратами оспівується, але як показує практика – не завжди бережеться. Той хто став на злочинний шлях з роками стає рецидивістом. І іншого життя не уявляє.

Можна було б ще багато чого розказувати з того, що ми сьогодні там побачили. Залишимо ці розповіді читачам Репортер Житомира на наступні відвідини виправних закладів Житомира та області звісно ж у якості запрошених гостей-журналістів.

Сергій Фещенко

Фоторепортаж Репортер Житомира:

Гарненько все так, за парканом “восьмьорки”

З території “четвьорки” виглядає водонапірна башта, яка зараз втратила своє функціональне призначення

“Цариця-тюрма”

Її похмура реальність

У напрямку сектору, де сидять найжорстокіші убивці України

Зліва фотографії – стаціонарний телефончик. Час від часу довічно ув’язненим дозволяють по ньому говорити з рідними

А за цими дверима ось таке:

Як сітка гігантського павука – величезні металеві сходи. Обабіч них – камери з засудженими на довічно

Режимний об’єкт, який охороняється усіма можливими рівнями захисту

Є в тюрмі і така кімнатка. У психологів робота не з простих. Щодня вони мають провести бесіди щонайменше із трьома засудженими. А буває і набагато більша кількість, особливо коли “етап”

А ось тут жіноче “СІЗО”. Крім жінок тут вироку суду чекають і неповнолітні, які скоїли злочин

Олександр Габітов, заступник з соціально-виховної та психологічної роботи установи. Водив журналістів темними коридорами тюрми, в якій чекають кінця свого віку засуджені на довічне убивці

У навчальному класі другого режимного корпусу для тримання під вартою неповнолітніх та жінок, діти, які чекають вироку суду, привітали житомирських журналістів з професійним святом

Лазня, як у армії – один раз на тиждень

Спортзал для дітей. По бажанню. З інвентаря – перекладина, бруси, настільний теніс

А ось це – сумнозвісна, але маловідома у широких колах житомирська розстрільна стіна

Бачите сліди від куль? Тут в часи репресій 30-х років будівники світлого майбутнього, комуністи, проторювали шлях своєї ідеології до світового панування і визнання через масові розстріли людей, заради яких це все нібито і робилося

Тут загинули тисячі людей (можливо серед них є й наші родичі про яких ми вже не дізнаємось) в ім’я захисту комуністичної ідеології від всього, що могло б їй загрожувати. Останні розстріли тут проводилися у п’ятдесятих роках, аж до завершення епохи товариша Сталіна і відходу його на Бог лише знає який світ