А за напівпрозорим склом вікна було місто. Над сірим і метушливим містом нависали важкі хмари, з яких неквапливо лив дощ. А над хмарами було небо без дна і покришки, і напевно тому сенсу щось шукати в цьому небі не було ніякого.
Навколо міста був степ, з рідкими лісопосадками і куцими недогризками берізок. Десь далі був ліс, гори, річки, моря, океани, інші міста і не тільки. Що там ще? Озера, водоспади, печери та інші явища навколишньої дійсності. Птахи, звірі, гади, тварі і люди. Багато.
– Навіщо все це? – Людина, котра тужливо дивилась вдаль, відійшла від вікна і присіла за стіл. За столом сидів п’яний, як чіп ангел і, висолопивши язика, викладав з літрової банки мариновані опеньки.
– Ти це про що? – Ангел облизав край банки і несподівано голосно і бридко гикнув, двічі гикнув. – Про те що за вікном?
– Агась! Саме про те. Навіщо вся ця тяганина? З морями, хмарами, водоспадами і бегемотами?
– А я знаю? Давай краще вип’ємо, а? Наливай!
– Краще для кого? Поясни мені! Нажрався ти братику, як свиня.
– З крилами – захіхікав ангел – Свиня з крилами. Забавно – підсумував він несподівано тверезим голосом – Ти не рви душу, вона потім довго і боляче заживає. Це я тобі як знавець кажу, повір мені.
– Знавець. А скажи мені знавець, чому це мені так паскудно на душі?
– І скажу. Скажу. Не знаю – нелогічно випалив ангел – І знати не хочу. Багато знань, багато смутку, а у тебе і без цього вже печалі дівати нікуди. Хоч гать гати.
– Ти навчив мене, як виконати всі мої бажання. Всі. У мене більше немає бажань. Я їх виконав до денця, на суху витер посудину моїх бажань. І легше не стало …
– А хто тобі обіцяв, що буде легше? Буде інакше – це так, але про легше й мови не було.
– Невже це все? І нічого більше не буде?
– Тьху-ти! Тіпун тобі на язик! Городиш всіляку гидоту під руку – ангел, скрививши обличчя, обтрушувався від слизького опенька, який зірвався з вилки і хвацько проїхався по його білосніжних шатах – Чистий хітон ось запаскудив з-за тебе – він провів рукою над одягом і він знову став свіжим і чистим.
– На головні питання ніколи немає відповіді.
За вікном неквапливо вибивав барабанну дріб дрібний дощ. Стукав по листю, оббивав ніжні пелюстки з квітучої яблуні за вікном. У дощу не було питань і не було відповідей. Питання були у людини. Власне для цього вона і була створена.