Наше місто як центр Житомирщини і його керівники зганьблені на всю Україну після публікації в «Дзеркалі тижня» статті Віктора Конева «Продається область на вивіз. Недорого» (від 07 грудня 2012 р.).
У ній розповідається про те, як «обласна рада… зливає одну тисячу гектарів території області за іншою». При цьому селян, які мешкають у місцевості, багатій на цінні корисні копалини, просто залишають без роботи та землі.
Один із інтернеткористувачів, переглянувши презентаційний любительський відеоролик про Житомир, у коментарях назвав наше місто «філією пекла». І я з цим невідомим юзером повністю погоджуюся. Житомир не дає перспектив для розвитку своїм мешканцям і виживає лише за рахунок того, що розташоване поблизу столиці. Наше виробництво розвалене і на його руїнах добре почувають себе хіба що бур’яни у вигляді супермаркетів. Відомо, що північні райони області, багаті на граніт, титан, будівельні матеріали та інші корисні копалини за рівнем життя дуже бідні.
Без розвинутої економіки, як відомо, про розвиток духовної сфери не може бути й мови. Грубо кажучи, коли ти пухнеш від голоду, чи захочеш читати книжку і слухати концерт?
Широко проанонсоване громадянське суспільство, яке бралися розбудовувати в Житомирській області чимало грантогризів, виявилося нікому не потрібним. Ми, мешканці області, зовсім не відстоюємо свої права і сумлінно виконуємо вказівки з «піднебесної». А якщо й осмілюємося вимовити свою незадоволеність, отримуємо по морді або нас повністю ігнорують з боку влади.
Колишній губернатор Житомирщини Юрій Павленко якось насмішкувато сказав під час перекуру: «У Житомирі молодь затримується до того часу, доки не назбирає грошей на квиток до Києва». І він був правий. У Житомирі залишилася лише молодь, у якої не має грошей на квиток до столиці.
Це стосується і районів. Житомирщина – це спрацьована селянка, яка старіє на самоті і виживає лише завдяки тому, що двічі на тиждень продає на східцях київського метро за безцінь молоко своєї корови-годувальниці. І скільки вона так іще протягне?