У першій частині своєї «епопеї» я писала: «…світло через годину-другу-третю з’являлося – слід віддати належне спеціалістам, які за це відповідають».
Так ось: я забираю свої слова назад! Ніякі вони в біса не спеціалісти.
У селі Тетерівка (хто не знає: це одразу за Гідропарком міста Же), де я маю честь проживати, близько 17 години вечора 12 грудня зникло світло, як завжди, без попередження. Я пишу ці слова о восьмій ранку 13 грудня і електроенергії ще немає.
У переважної частини будинків тетерівців опалення залежить від електроенергії, тож вони ночували в холоді. Наше село характеризується тим, що в ньому дуже багато молодих сімей, які мають дітей, в тому числі немовлят. Тобто наші рідні комунальна служба і місцева влада поставили під загрозу здоров’я малят, які мусять перебувати в нелюдських умовах.
Уранці я «випадково» здибалася з Тетерівським сільським головою Леонідом Петровичем Мельничуком. Він саме виїхав своєю автівкою (не найдешевшою, до слова) з воріт своєї скромної садиби, виліз із машини і зосереджено зачиняв розхлябані ворота. Привітавшись, я поцікавилася, чи пан Мельничук має світло в своїй оселі. Він похнюпився і дещо злякано (можливо, він подумав, що в пакеті, який я тримала в руках, вибухівка від «вдячних» тетерівців?) відповів, що ні, електрики в його будинку немає.
– Що ж нам робити? – запитала я, – Коли ж з’явиться струм?
Леонід Петрович здвигнув плечима і почав відступати в глиб господи.
– Що ж нам робити? – крикнула йому навздогін.
І Мельничук утік!
Поважний дядечко, якого двічі обирали Тетерівським сільським головою, ганебно накивав п’ятами від мене, звичайної сільчанки!
Дорогою я вже справді випадково зустріла свою «колежанку» – І., молоду матусю двох хлопчиків – трирічного і півторарічного віку. Жінка поділилася, що її родина, як і моя, ночувала в холоді.
Мої односільчани стверджують, що лінія електропередачі, до якої підімкнена Тетерівка, не витримує навантаження, тому так часто наш населений пункт знеструмлюється. Село потребує нової потужнішої лінії. А щоб цього добитися, ініціатива має відходити від місцевої влади, яка повинна «домовитися» із Зарічанським районом електричних мереж, до якого підпорядкована Тетерівка.
Але хіба ми, маленькі українці, котрі заікаються перед представниками «піднебесної», можемо щось дочекатися від божків, які гріють свої крісла і втікають від наших запитань? Невже зібратися всією громадою і обговорити проблеми, які нас турбують, – щось фантастичне? Можливо, годі шукати винних і самим наводити лад у нашому населеному пункті?
P. S. Світло в с. Тетерівка з’явилося 13 грудня приблизно о 16 годині дня (точніше сказати не можу, бо всі мої годинники не працювали).
Температура в моєму будинку на той час дорівнювала одинадцяти градусам за Цельсієм. Слава Богу, зі знаком «плюс».
P.P.S. 14 грудня мені вдалося зв’язатися по телефону із Зарічанським РЕМ. У диспетчерській мені сказали, що відсутність світла в Тетерівці з 12 по 13 грудня пов’язано з аварією – впало дерево і порвало електродріт. Коли я поставила під сумнів потужність лінії електропередачі, до якої під’єднана Тетерівка, мені порадили звернутися до заступника головного інспектора Зарічанського РЕМ Ігоря Віталійовича Мельника. Я кілька разів телефонувала йому і через деякий час він усе ж підняв слухавку. Ігор Віталійович в досить грубій формі повідав, що на околицях Житомира, як і у всій Україні, масово падають дерева через негоду і псують лінії електромережі. (Уявляю, що настало б в Україні, якби її охопив ураган «Сенді»). Пан Мельник зауважив, що Тетерівку іноді кидають на інші лінії електропередач, якщо та лінія, до якої вона приєднана в даний момент, зіпсована. Тому говорити про те, що Тетерівку слід під’єднати до потужнішої лінії електропередачі – не коректно. Він запевнив, що місцева влада ніяк не може вплинути на те, що в населених пунктах часто зникає світло.
Цікаво, а ми, прості громадяни, можемо на це вплинути? Наприклад, вирубати широкі просіки, щоб дерева не падали і не псували електродроти, якщо комунальники не спроможні зробити це самотужки!