День Соборності. Перехрестя трьох доріг

Свято віковічних прагнень українців до національного самоствердження, консолідації, державотворення відзначає сьогодні Україна.

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві урочисто проголосили про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну.

Тоді українці Заходу й Сходу, Півночі й Півдня усвідомили себе єдиним народом, який має право на власну державу.

З того часу багато лихоліть пережила Україна. Незалежність була втрачена. Громадянська війна. Примусова колективізація. Голодомори. Винищення інтелігенції. Руйнування Храмів. Війна.

Але сам факт Злуки підтримував вогонь надії, що Україна все ж відбудеться, як суверенна незалежна держава.

21 грудня 1990-го року цей вогник розгорівся справжнім багаттям – мільйони українців створили живий ланцюг від Києва до Львова, продемонструвавши усьому світу, на що має право на своїй землі й чого усім серцем прагне цей народ.

Незалежність була здобута. Та люстрація не проведена. Ті, хто душив народне волевиявлення українців у 80-х, стали охоронцями нацбезпеки у 90-х. Червона партноменклатура стала “елітою” незалежної України, скупивши за безцінь підприємства, які через крах планової моделі економіки виявилися неконкурентоздатними в умовах ринку.

У той же час лідер Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл, якого народ “бачив” наступним Президентом української, а не номенклатурної, а у подальшому, олігархічної України, гине в ДТП. Система позбулась головної загрози.

З 1999-го року День Соборності України указом Президента почали відзначати офіційно.

До 2011-го року… Нині діючий Президент України Віктор Янукович скасував День Соборності, натомість встановив нову назву “День Соборності та Свободи України”.

Нагадаємо, День Свободи в Україні встановлено в 2005 році указом третього Президента України Віктора Ющенка на честь дня початку Помаранчевої революції. Зрозуміло, що нині діючий гарант не міг собі дозволити такого знущання – будучи Президентом святкувати дату, яка позбавила його влади й добряче підмочила репутацію. Але життя розставило все на свої місця – помаранчеві продемонстрували, ЯК українці можуть чубитися за булаву.

Скільки було протистоянь! Вітя-Юля – так Україна не ганьбилась ще ніколи.

Як же вони нищили один одного! Про це можна складати легенди. Агонія за повноваження з центру розповсюдилась регіонами. На Житомирщині відоме протистояння за крісло голови обласної ради: Синявська-Француз. Декілька років колотили область, так нічого і не зробивши путнього. Не було злагоди у “помаранчевих” губернаторів і з “патріотичним” мером Житомира Вірою Шелудченко. Постійно виникали суперечки довкола повноважень. Єдності не було.

Результат не примусив себе чекати: Партія Регіонів відібрала владу. На рівні держави Президент зайнявся цементуванням своїх позицій за рахунок розстановки “правильних” людей, уряд “стабільних професіоналів” кинувся виправляти помилки “попєредників” та “покращувати життя бідноти вже сьогодні”, а на рівні Житомирської області встановився регіональний непохитний стабільний тріумвірат: Дебой, Рижук, Запаловський.

Скандалів, пов’язаних із цими трьома постатями за 2 роки після місцевих виборів, не було. Між собою вони не публічно стосунки не з’ясовували, чим звільнили виборців від неконструктивних дискусій.

Україна – суверенна незалежна держава. Але, кажуть, Януковичу цього року вже не буде чим наповнювати бюджет. Стратегічні підприємства і галузі вже розпродані, гроші витрачені, продавати далі немає чого. А, хіба що землю…

І тут три дороги:

1. Додушувати малий бізнес, знижувати «соціалку» (але є загроза соціального вибуху, бо далі нікуди душити. Нічого ж вже нема…);
2. Трусити олігархів, тобто самих себе (відмовитися від «Межигір’я» – нізащо);
3. Здавати суверинітет держави, через передачу “Газпрому” частини національної ГТС, вступу до Митного союзу в обмін на фінансові вливання в валюті “Рубль”, що не зможе не призвести до “покращення” ситуації з російською мовою в неньці Україні.

Чим це загрожує нашій любій, милій, суверенній незалежній державі? У День її Соборності якраз є нагода про це подумати.

Сергій Фещенко, авторська колонка на Репортері Житомира