Написати дану статтю мене спонукала чисто споживацька егоїстична потреба мати приємний зручний сервіс під час купівлі (отримання) товарів і послуг.
В Україні відсутня культура обслуговування. Певні кроки в цьому напрямку робляться, але якісь вони зовсім непевні. Гадаю, цей релікт залишився з часів совкового минулого, коли вулицями ходили тиранозаври, котрі зовсім не мали уявлення про найелементарнішу люб’язність і звично пожирали тих, хто мав менші зуби.
Хамство у нас скрізь – у маршрутках, лікарнях, державних владних установах, школах, магазинах і просто на вулиці. Чим далі в ліс – тим більше вовків. Чим далі в українську глибинку, яка за рівнем розумового розвитку застрягла у вісімдесятих, максимум дев’яностих роках, тим більше простацький люд отримує заряд хамства.
Озлоблені рекси чекають на вас у кожному продуктовому магазині, цьому дитяті радянського гастроному. Набурмосена тітонька, в якої ПМС плавно переріс у клімакс, без будь-якого поруху совісті на кінчику її жіночого хвоста продасть вам прострочений товар і ще й обважить при цьому. Такі продавчині настільки холодні, що побачити їхню посмішку прирівнюється до народної прикмети. Наприклад, якщо вам посміхнувся продавець продуктового магазину – буде врожай на овес.
Хамства багато в лікарнях, як і скрізь, де жіноцтво збивається в зміїний клубок. Лікарка взірцевою вчителькою вичитає вас і розкаже всі тонкощі бюрократичної медичної машини, яка не допускає обслуговування хворих не в місці їхньої прописки. Їх витверезити може лише повідомлення про ваше знайомство із головним лікарем. Чим тісніше – тим краще.
Представниці роду «молодший медичний персонал», з усією повагою до їхньої нелегкої праці, – ще ті тиранозаври. Гр-р-р! Така самовпевнена тітка (головна прикмета – велике озаддя, що випромінює бронебійну царственість) не мине нагоди знизати вас зневажливо баньками і прошипіти, що ви зарано припхалися на прийом до лікаря; якщо ваша дитина забруднить підлогу, ця пані вручить вам віник і простежить за вашим прибиранням, хоч це її робота; вона – сама безпосередність і для неї, як для пацюка, немає кордонів ні в реальному просторі, ні в ментальному.
Державні владні і виконавчі установи – окрема історія. Усі їхні представники осяяні світлом очевидців певного чуда і відтоді вони намагаються не помічати простих смертних. Такі сонцеликі особи гордо несуть свою персону заплутаними коридорами установ і якщо їх зупинити, вони певний час перелякано стрілятимуть очима врізнобіч, не розуміючи, про що ви. А потім твердо вкажуть на ваше місце. Воно, звісно, буде за дверима установи.
Навряд чи. Рекси мають охоту розмножуватися і їхні яйця – вже в наших головах. У декого крізь білу шкарлупу вже проглядають маленькі, невинні в своїй хижості тиранозаврики.
Гр-р-р!!!