Тільки на таке велике свято як Різдво в Україні загинуло 22 людини.
Чомусь одразу на думку йдуть рядки з віршу Тараса Шевченка: «Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть…»
«Береженого Бог береже» – про це вже почали забувати? Страшно, дуже страшно щодня дивитися на ту сумну статистику, яку подають відповідні служби. Невже ми, українці, забуваємо про рідних, друзів? Чому ми, ховаємо тільки себе за тоненькою плівкою свого простору? А чи не задумувалися ви про те, що таким чином ми «себе вбиваємо»? Жадібність, злоба, заздрість, дур, якщо можна так сказати – поступово нас знищує.
Кінець світу?
Так і хочеться сказати: візьміть Біблію або сходіть до церкви аби там вас переконали у тому, що насправді ніхто не може знати, коли і яким буде той – «кінець світу».
Проте, для кожного він буде свій, і для тих, 22 чоловік, він вже настав. Більше їм не знадобляться закуплені на базарі консерви чи свічки, тому що, не вберегли себе, не подумали про інших.
Навіщо купувати і клеїти на автомобіль наклейки з написами типу: «Тише їдеш – далі будеш», якщо тиснеш на педаль газу все сильніше і сильніше. Чи буде адреналін потім від того, коли обганяючи іншу автівку не встигаєш повернути кермо для того, аби не врізатися в «летючий» на зустріч транспорт. А водій, по ту сторону дороги… у нього є сім’я, маленька трьохрічна дитина… як їй розповісти, що той, хто налетів на її татка вже стоїть навколішки перед Божим судом… І що тепер, замість того, аби купити доні цукерки, мама віддає всі гроші на ліки для її татка…
Чи варто нам, українцям, збільшувати і без того сумну статистику аварій, пожеж, трагедій. Бережіть себе, бережіть рідних, не залишайтеся байдужими до проблем інших. Цінуйте те що маєте, бо інші й того не мають, а найголовніше – цінуйте життя, воно у нас одне – прекрасне!