У романі «Маленький лорд» норвезького письменника Юхана Боргена хлопчик Андреас помилився, декламуючи вірш, і сказав «нищий бездонный» замість «нищий бездомный». І ще добре, що Маленький Лорд підхопився і заявив, що він також весь час думав, що злидень бездонний.
Так, усі злидні-злидарі – бездонні, кладязі житейської мудрості і правди. Адже далеко не кожен бідняк був бідняком з народження. А коли й від народження, то хто нам більше розкаже, як воно – з народження знати, що ти – бідний, так би мовити, знати своє місце і «не рипатися», не стрибати вище голови.
Він навіть ходив у гості до Андреаса, аби вдихнути запах бідняцької їдальні, побачити стомленого голову сім’ї сплячим у кріслі і прикритим газетою, може, від мух.
Видається, що так важливо змалечку знати, позиціонувати себе на фоні «інших»: які права ти маєш, що можеш собі дозволити, на що можеш розраховувати у житті.
Ще Котляревський вустами Наталки-Полтавки повчав: «Водись віл з волом, а кінь з конем». Так безпечніше жити – доводить життя. У наші часи вже надто вичовганими здаються історії про попелюшок і попелюшків, але й сьогодні у них проглядається доля казки.
Проте ж і бідний може відчувати та бути повною мірою багатим і навпаки. Напевне, більшість погодиться, що зазвичай Багатими (душею) є люди, які не переситились життям і його принадами. Тому злидень бездонний, тому багатій мілкий.
P.S. Був би мені гріх у колі теми, що раптом зачепилася, не сказати кілька добрих слів про Діда Андрія, всіма знаного і такого, якого повелося вважати бездомним. Але тепер не про його майновий стан.
Багато дівчаток і хлопчиків мають світлини, де вони з цим білобородим чолов’ягою, багато людей із цікавості, від нудьги чи ще чого заводили з ним розмову чи навіть дружбу.
За один однісінький день, проведений із Дідом Андрієм, я отримала купу інформації та море позитивних емоцій. Все те наштовхнуло мене на перетравлювання чи то пак пересіювання отриманого і подальше знайомство з творчістю цього Пана.