Про «небайдужих» людей або про урюкізм, як суспільне явище

Кажуть, що байдужість – найбільше зло будь-якого суспільства. Саме через байдужість чиняться різні лиха і приходить горе.

Але останнім часом у нашому людському біоценозі з`явилося чимало “небайдужих” осіб (саме в лапках я хочу вжити це слово), які мають діло до будь-яких справ, явищ чи подій. Вони іноді цілим натовпом збираються біля майбутніх державних мужів, які безкоштовно роздають дешеву гречку, напівзіпсовані круосани чи “секонд-хендівські” дощовики.

Вони, як правило, не обговорюють традиційно на кухні політиків, їх діяння, читають супер-модні бетселери (частіше це – графоманські розсусолювання про стан речей чи амурно-гламурні плачі), і зараховують себе до гвардії нуворишів або патріотично налаштованої інтелігенції. Для них, здебільшого, не цікаве поняття національної ідеї, зате тусування на різноманітних фестивалях, конкурсах і різних “днях” стало нормою. Благо “червоних” дат останнім часом в нашому календарі збільшилося.

І ось такі “особи” намагаються “підстерегти” щось креативне, нове, незвичне і починають “виливати” недовіру, шукають щось неоковирне, зачепки, з тим щоб оганити, спаплюжити і виставити на посміховище чи то справді особистість, чи результат її праці.

Такі “небайдужі” особи шукають помилки в найпростіших речах. Як от, наприклад, написала дитинка вірших (нехай він неоковирний поки що, зовсім ще не мистецький), але ж… треба “небайдужому” знайти в тому віршику, що “урюк”, скажімо це не квітка, назва якої починається з літери „у”, а сушений абрикос. До того ж, сніг повинен бути обов`язково білим, а не рожевим, скажімо…

Їм байдуже, що мистецтво, як писав Дідро, це і є талант знайти незвичне в звичайному, а звичайне – в незвичному.

І ось такий “урюк” починає галасувати на всі заставки, що понівечили його інтелігентну сутність, що порушили “наукову цілісність”, що це не цікаво і, зрештою, – дорого. Відтак, з`ясовується, що “небайдужий” ще й скнара (що зробиш, такий час).

Такому “урюку” навіть невідомо, що є ще люди, які можуть купити, наприклад, книгу В. Шкляра за останні копійки, що призначалися на хліб… І пішло-поїхало: газета не така, журнал поганий, книжка – “бредовая”, інтернет – смітник, а борець за справедливість – скандаліст, і так далі. А в очах – нахабність і небажання сприймати будь-яку суперечливу думку.

Відтак ми поступово одержуємо новий вид homo sapiens і відсутність мови саморозуміння, якою б могли описати час і місце, в якому ми зараз живемо.