Притча про доброго житомирянина

Він є, я знаю, що він є серед нас – добрий житомирянин. У звичайному буденному одязі (обов’язкова деталь – зачовгані джинси), та з традиційним для українців сумним, стурбованим життєвими халепами виразом обличчя.

Добрий житомирянин і сам може не здогадуватися, що він – благодійник і живе втілення вселенського милосердя, доки його не ініціює в цей почесний орден її велична випадковість доля.

Добрий житомирянин ні секунди не сумніватиметься, віддаючи в руки незнайомцю, якому терміново потрібно подзвонити, власний мобільний телефон; він підкладе свої долоні під голівку дитини, яка спіткнулася і гепнула на асфальтній доріжці; він викличе «швидку» для п’янички, котрий солодко хропе в снігових кучугурах; він умить розміняє на дрібні вашу крупну грошову банкноту, якщо продавець відмовляється продавати вам товар, не дивлячись на те, що ви вистояли довгу і нудну чергу до заповітного віконця; він ділиться із жебраками чим може – гривнею, хлібом чи яблуком.

Ой, горіти Житомиру, як біблійним неправедним містам, має ж на совісті чимало страшних та вигадливих у своїй темряві гріхів!

Та щохвилини його рятують добрі житомиряни – скромні, непомітні та, на перший погляд, посередні. Проте якою радістю запалюються очі випадкових свідків хорошої безкорисливої справи, яку між іншим здатні вчинити звичайні перехожі!

І як же втішається твоє вкрите памороззю серце, коли тобі назустріч протягує руку допомоги простий і сірий, наче хатня мишка, добрий житомирянин!

Він є, я знаю, що він є серед нас…