От і минулися Новорічні та Різдвяні свята. Попереду – Маланки, Старий Новий рік, Водохреще і… надзвичайно важлива подія для всієї країни – 22 січня ми відзначатимемо Соборність України…
Як же все починалося?
А дуже просто – ніхто ж не вірив, окрім нашого славетного Івана Франка, який не обмежив свою свідомість написанням казок, і не звів свої думки щодо рідної країни, бачачи її автономію не в складі, скажімо, конституційної монархії Романових або ж Габсбургів.
Він вселив надію в простий люд, який теж прагнув не тільки освіти чи рідної мови, але й мріяв про свободу слова, про свободу віросповідання, свободу зборів, виборності влади, і таке інше.
Нагадаю, що в результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка. Восени 1918 року після перемоги революції в Австро-Угорщині, на уламках монархії утворилися незалежні держави: Австрія, Угорщина, Польща, Чехословаччина, Югославія, а також Західноукраїнська Народна Республіка.
А 22 січня 1919 року Директорія відновленої Української Республіки оповістила про об’єднання Заходу (де на той час також розгорнулася національна революція, і де вже було ухвалено рішення про національну єдність) і Сходу України. А потім у 90-ті українці знову взялися за руки і згуртувалися, не відаючи про те, що комуністична Верховна Рада використала формальні засади суверенітету УРСР й у серпні 1991 року легітимно проголосила українську незалежність, виходячи з «тисячолітньої традиції державотворення».
Та XX століття принесло ще більші випробування народові, котрі й народили Помаранчевий майдан. Ось, де могли відродитися всі свободи, ось звідкіля міг піти новий відлік часу сучасної і справді незалежної України.
Та не сталося… Влада є влада. І не від Бога вона зовсім, скоріше від лукавого. А люд простий втомився, здається, бо пристав на владні обіцянки, не втямлюючи, що йде в рабство Але це ж було вже, і не раз!..
А тепер ще й незворотня втрата – Україну в ці дні назавжди полишив (пішов у світ інший) найвеличніший ініціатор національних ідей, борець за правду й незалежність, за справедливість, поборник вільнот Михайло Горинь.
Та згадаймо побратима-слов’янина Чаадаєва, який неоднозначно застерігав: «Горе народові, якщо рабство не змогло його принизити, такий народ створений, щоб бути рабом». Як не прикро, але ж – правда.
Зовсім недавно пройшли знову вибори до парламенту. Був шанс відчути себе справді народом. Тільки не треба було стояти осторонь, чекаючи дешевої гречки чи цукерок або з байдужою усмішкою споглядати розцяцьковані бігборди. Погодьтеся, що саме з мовчазної згоди і чиниться багато злочинів. З байдужості…
Насамкінець нагадаю ще раз, що поразка Української Народної Республіки – давня пересторога сьогоднішньому українському суспільству про його роль у формуванні якісно-вольової, справжньо-народної політичної еліти, здатної гідно відповідати на всі гео-суспільно-економічно-політичні виклики, які стоять нині перед країною.