Свою першу публікацію на сторінках «Репортерa Житомира» я хочу присвятити людині, яка своїм талантом зігріває серця мільйонів людей, дарує світлі почуття, викликає захоплення і радість. На початку грудня Україна відзначила 75-літній ювілей Івана Сльоти.
У Житомирській філармонії відбувся творчий вечір маестро. Звучали його пісні і вірші, вітали прославленого композитора і поета митці з усіх куточків України. Цією статтею я хочу вплести і свою квітку у вінок щирих і сердечних привітань нашому славному землякові.
Його музичні і поетичні твори давно стали класикою, а життєвий і творчий шлях – яскравим прикладом для наслідування, свідченням високої любові до рідної землі, до людей, до мистецтва.
Народився Іван Михайлович Сльота в селі Яснозір’я на Черкащині 3 грудня 1937 року. Після закінчення семи класів працював у Черкасах на машинобудівному заводі, потім зафрахтувався «сучкорубом» на лісозаготівлю в Архангельську область. У 1956 році повернувся в Яснозір’я. На зароблені гроші купив баян, працював керівником хору в сусідньому селі Кумейки. Служив у війську. Після служби поступив до Одеського музичного училища, затим продовжив навчання в Одеській державній консерваторії ім. А.Нежданової.
У 1970 році, за направлення Міністерства культури УРСР, молодий композитор і диригент приїхав працювати хормейстером у Житомирську філармонію. Житомирська обласна філармонія була створена в 1938 році і одразу перетворилася на головний мистецький осередок області. Вона розташована в історичній будівлі колишнього Житомирського театру, відкритого ще в 1855 році.
Сьогодні тут працює багато чудових солістів та творчих колективів: тріо бандуристок «Росава», фольклорний ансамбль національного обряду «Родослав», ансамбль баяністів «Гармонія», вокально-інструментальний ансамбль «Древляни» і, звичайно, Поліський ансамбль пісні і танцю «Льонок».
Але в ті часи, коли, коли розпочав свою роботу в Житомирі Іван Сльота, від колективу, заснованого корифеями української культури Борисом Теном та Анатолієм Авдієвським, залишилась хіба-що назва. Його розформували і перетворювали у вокально-хореографічний ансамбль – напівфольклорний, напвестрадний гурт… По суті, Іванові Сльоті довелося створювати новий – Поліський державний ансамбль пісні і танцю «Льонок», який до сьогоднішнього дня є справжньою окрасою української музично-хореографічної культури.
З «Льонком» нерозривно пов’язані найбільші творчі успіхи відомого українського композитора і поета, хормейстера, диригента, музичного педагога. Колектив не раз перемагав на престижних музичних конкурсах і фестивалях, не раз демонстрував красу і велич українського мистецтва за кордоном.
За роки натхненної творчої праці митцем написано сотні пісень та віршів. Він – автор збірок пісень та поезій «А льон цвіте» (1980), «Нові пісні» (1983), «Пісня моєї землі» (1987) «…З твого серця» (1997), «Пісня моїх пісень» (1999), «На перехресті» (2001), «На синій хвилі» (2001), «Хліб на рушнику» (2003), «До вічної в світі краси» (2003), «Очима чуткої душі» (2004), «Золото зажнив’я» (2004), «Автографи» (2005), «Нескінченна музика життя» (Вибрані твори в 3-х т., 2007), «Переспіви» (2012).
В одній із публікацій, присвяченій творчості Івана Сльоти, я написав: «Пісня і поезія для Івана Сльоти були і залишаються священнодійством, можливістю осягнути красу і безмежність світу, пізнати людей і зрозуміти себе. А ще поезія і пісня для нього – стиль і спосіб життя. Це розуміють усі, хто хоча б один раз бачив маестро на концерті чи в репетиційній залі.
З роками змінюється тематичний діапазон творів Івана Сльоти, але незмінною залишається його простота і щирість у спілкуванні зі своїми слухачами і читачами. Йому не властивий епатаж, конфліктність – навпаки: автора вирізняє вишуканий поетичний смак, по-особливому загострене почуття гармонії, висока творча відповідальність і професіоналізм.
Все це він з відкритою і щирою душею передає учасникам ансамблю «Льонок», які бачать у своєму керівникові не лише геніального митця, а й творчого лідера, талановитого педагога і мудрого наставника.
Він такий, як його пісні і вірші».