Средства у нас есть – у нас ума не хватает

Коли мені був усього один рік, на екрани вийшла короткометражка Задорнова й Альтова «Не понимаю!». В 90-ті гамбурзька фірма “Поліфон” купила у кіностудії “Беларусьфильм” право показу стрічки “Не понимаю!” терміном на 10 років в Німеччині та країнах Бенілюксу.

Я вирішив створити свою друковану стрічку «Не розумію!». Тому що я також багато чого не розумію. Можливо, її теж хтось викупить, і я стану багатим.

Не розумію. Українські телеведучі в цій країні нікому не потрібні. Найпопулярнішу КВНщицю і ведучу нашого краю запросили вести суперпопулярну передачу на російському каналі НТВ. Багатьом людям ця передача врятувала життя. А от від вітчизняних телебосів пропозицій не дочекаєшся. А між тим українські телеефіри заполонили російські та білоруські ведучі, які втекли зі своїх країн.

Наші канали не можуть поділити Саву Шустрого, якого, між іншим, вигнали з НТВ

Не розумію. За друге місце на «Євробаченні» Ані та Філі дали народних артистів. Найпопулярніша жіноча команда КВН у 2011 році вперше за 10 років виграла для України КіВіНа – найпрестижнішу КВНівську нагороду – на топовому фестивалі КВН в Юрмалі. Юрмальський фест для КВНу – те ж саме, що «Євробачення» для музики. Але чарівним КВНщицям не те, що народних не дали. Їх взагалі… забули привітати, як на рівні держави, так і на рівні області. А між тим, зокрема в Казахстані команди КВН такого рівня фінансуються з держбюджету.

Не розумію, як переможцю «Коронації слова» в номінації «Поезія про кохання», заслуженому діячу мистецтв України, лауреату Огієнківської премії, учаснику 1-го фестивалю «Червона рута», ведучому і режисеру «Червоної рути» нагороду може вручати 27-річний заслужений артист, який заслужив звання словами «а небо плаче грoзами, вмиває серце сльозами, я знов скажу “люблю”, а ти не чуєш слів». Має ж бути хоч якась субординація і відповідність статусів.

Я вже мовчу про те, що в українській мові слово «сльози» в орудному відмінку має форму «слізьми», а не «сльозами» з наголосом на першому складі

Не розумію, як професор, почесний громадянин міста, який віддав найкращому університету міста все життя, створив гімн університету, став найпопулярнішим викладачем університету, на рідному факультеті міг бути позбавлений дисциплін, які споконвіку викладав, і може працювати в цьому університеті лише на півставки.

Не розумію, як багато довгобудів по всій Житомирщині і в Житомирі – школи, лікарні – стояли десятиліттями, але їх змогли добудувати за три останні роки. Не розумію, чому в нашому місті прекрасний храм і філармонія чекали відродження десятки років, якщо їх змогли відреставрувати за рік-два.

Не розумію, від чого залежить вирішення проблеми – від ресурсів чи, найперше, від бажання. Розумію, що часто в ситуаціях, яких я не розумію, можна застосувати фразу геніального Матроскіна: «Средства у нас есть – у нас ума не хватает».

Розумію, що можна жити й так, склавши руки, зробивши вигляд, що нічого не розумієш. Можна жити й так. Але сумно.