Натішившись снігами і сніжками, сніговими бабами і ковзанками, ожеледями й ожеледицями, хуртовинами і завіями, а може, навіть без усього цього, десь так на початку листопада, після кількаденної радості пороші, всі почали чекати весну.
На весну покладаються безмежні надії на життя, оновлення, переродження, неодмінно позитивні зміни. Про цю пору сказано надмірно багато, але далеко не все. Так само, як про кохання.
Однак всі ті, хто мріють про почуття, можуть дозволити собі слабкість сподіватися, що прийдуть вони саме навесні.
А веду я до того, що кохання – явище не тільки чуттєве, а й фізіологічне, і другу складову ми можемо якнайкраще спостерігати у світі тварин.
Тому навесні зазвичай набуває актуальності тема безпритульних братів наших менших, їх весняної безпорадності і ролі людини в тому, щоб їхня життєва активність набула хоч якоїсь впорядкованості.
Тема широка і багатозначна, але хочеться акцентувати на її основній лінії: життя тварин і життєдіяльність людей.
Собачих компаній ще не так багато, як ото буває влітку. Змерзлі тварини косо бігають, трусять хвостами-бурульками і обвислими вухами. На поодиноких вухах можна розгледіти маленькі бірочки – то означає, що тварина стерилізована.
То тут, то там собаки зупиняються, принюхуються один до одного, а хтось уже починає любовні залицяння, а хтось уже й не залицяння, а переходить до дій.
Спостерігаючи за поведінкою тварин, бачимо, що найбільше їх дратують велосипедисти та ті, хто на ходу активно розмахує кінцівками.
Собаки нізащо не пристануть до спокійно-розгульних перехожих, хіба що того, хто раптом злякається їхнього погавкування і почне витворяти різкі рухи.
Часом собаки агресивно сприймають автівки. Тут же згадується історія про собаку, що кидалася на червоні авто, а все через те, що її господаря збило авто саме такого кольору…
Поки я писала попередні абзаци (писала не один день і навіть тиждень), у соцмережі з’явилося повідомлення. Зміст його приблизно такий: об’єднаймося заради боротьби з собаками, які нападають на людей!
Коли повертаюся з роботи, я також достатньо зла і ладна напасти на когось, хто трапиться на шляху, адже голод – не тітка…
Переживши тяжку зиму бродячі собаки хочуть їжі, нової сили, нового вираження інстинкту самозбереження… А ми хочемо з ними боротися?
Якось гуляючи у гідропарку з подругою, залишене печиво кинули собакам. За це вони стали нам надійною охороною, аж доки ми не заскочили до тролейбусу.
В цій же темі не можу не пригадати розповідь одного з працівників обласної філармонії, який під час інтерв’ю зовсім на недотичну тему повідав про те, що філармонія має власного вихованця. Але це вже другий песик. Перший прийшов сам, знайшов собі місце біля будівлі і став жити та охороняти територію.
Працівники полюбили веселу собачку і підгодовували, не забуваючи прихопити з дому частування. Але у песика не відібрали волю, він бігав, як і раніше, вулицями у пошуках пригод.
Одного разу він не повернувся. Працівники філармонії здогадалися, що з ним сталося. Пізніше з’явилася інша собачка, яка має і будку, і їжу, і ласку. Всі, близько двох сотень, працівників філармонії виявляють до нього турботу.
Розсипаючись весняними вітаннями, усмішками, надіями, дехто нас може повернути голову в інший бік і враз висипати гору недобрих слів: там собаки, вони заважають мені жити! Весна таких людей несправжня, лицемірна і пластмасова весна!
Не хочу, щоб у вас виникло враження, що я написала все вище зазначене для того, щоб виразити свою категоричну позицію. Її я, на жаль, не маю.
Розумію, що в житті бувають різні ситуації: якщо на вас напала зграя собак і порвала вам штани, ви, напевне що, не станете на захист тварин; якщо ви самі підгодовуєте тварин, що живуть біля вашого дому, і вони за це щодня лижуть вам руки, ви їх захищатимете; якщо ви щодня поспішаючи у своїх справах не звертаєте уваги на бродячих тварин, а вони на вас, то вам може даватися, що проблеми бродячих тварин не існує у нашому місті…
Хочу, щоб після сказаного люди згадали одне слово – «людяність», поняття людяного ставлення до тварин. Тим часом поки продовжуватиметься навішування на вуха бірочок, не завадило б провести певну роз’яснювальну роботу серед мешканців на тему правил поводження з тваринами.
Треба допомогти тваринам жити, адже якщо хтось – чи людина, чи тварина – з’являється на світ, значить так схотів Бог, чи природа, чи як собі знаєте. Дуже важливо, як людина проявить себе у ситуації з бездомними тваринами. За цим ми дізнаємося про справжній рівень нашої культури, побачимо, прогресує чи деградує людство.
А ще варто намагатися зрозуміти тварин, їхні природні потреби, їхню поведінку, їхнє сприйняття оточення. От тоді нарікань буде менше, тоді і до людей, і до тварин, прийде справжня весна.