Микола був одним із кращих трактористів у колишньому радгоспі.
Після закінчення навчання в Лугинській сільгосптехніці попрацював до армії на старенькому Т-40, відлагодив його так, що заводився з кабіни стартером і працював безвідмовно.
Старанно, як учили, підлагоджував усі машини й механізми, з якими приходилось працювати – хоч двокорпусний плужок, хоч сівалку, хоч косарку.
Тож вручаючи йому на випровадинах в армію конверта з премією «на дорогу», директор просив після армії повертатися назад у село, пообіцяв дати нового трактора.
І слова дотримав. Після служби Микола не погуляв і місяць, як привезли на парк нового МТЗ-82, і директорів шофер примчав УАЗом додому: «Сказав директор, щоб зараз же їхав і приймав». І хоча мав Микола плани на інститут – учився в школі непогано, але незручно було відмовлятися директору – прийняв.
Женився, побудувався – ще до розвалу радгоспу, була і зарплата непогана, і матеріали директор виписував на будівництво без проблем, привезти що – легко, трактор в руках, директор не забороняв, не «чіплявся», тому що всі роботи і наряди Микола завжди виконував добросовісно.
А потім прийшла перебудова, хто її тільки видумав! Радгосп перейменували в КСП, ПСП, перестали садити картоплю, сіяти кормовий буряк і кукурудзу, які Микола саме навчився вирощувати.
Зрізали на металолом хмелекомплекс, а там і стовпи почали збивати, вибивати арматуру для якихось заїжджих бандитів. Хлопці на тому розбиванні непогано заробляли.
Та Микола трактора не кидав, уже й молодші за його МТЗ-82 трактори давно посклякали без належного догляду та й поїхали на металолом. Микола свого глядів.
А як же не глядіти, годувальника! В роки, коли і в господарстві зарплати не платили – кому дров привезеш, кому города виореш – хоч і старалися люди відбутись могоричем, самогонкою, але ж і сяка-така десятка-двадцятка інколи перепадала.
І ходив би його вірний годувальник ще довго. Та – довго не було грошей на те, щоб купити скло в кабіну, яке вибили якось, напоровшись на сучок в лісі. А зимою – що за робота без скла.
А його трактор – один з небагатьох на все село – і пішов по руках, не дали постояти, не можна, робота сільська не чекає. То солому на ферму, то причепа з гноєм відтягти, то по брагу в Липники.
А на кінець, якраз за два дні перед тим, як мав вийти Микола, хоч і не долікувався до кінця, кум Василь поїхав тим трактором у ліс по дрова. У лісі добряче випив, тож і не помітив, що напоровшись на корчі, пробив радіатора.
Вода потроху витекла, а трактор тягнув причепа з дровами аж до самого села, поки двигун не заклинив. Затягли Миколиного трактора на парк, а там вночі хтось ще й паливну апаратуру зняв.
Просив Микола перед лікарнею, вже в гарячці – дайте, я трактора біля хати поставлю, хай постоїть, я недовго – та не послухались…
Прийшов Микола на парк, постояв біля свого трактора, що вірою й правдою прослужив йому майже 20 років, змахнув рукою зрадливу сльозу та й пішов додому, ні слова нікому не сказавши.
Переказував директор, чи як він там тепер називається, що корову з ферми продасть, а купить – і двигуна нового, і паливну. Почекав Микола місяць, другий, уже й весна на дворі, а ніхто того двигуна не везе. Пішов до директора, попитав…
Добре, хоч звільнив за згодою сторін – відразу за тиждень і на «біржу» поставили, не треба три місяці чекати. А що «біржа» – зберуться після получки з такими ж, як сам, «біржовиками», дивись, у генделику пів получки й просадять: як не за вечір, то за два-три.
Надя, дружина, спочатку і сварила, і плакала, «..он дівчина росте, одягти нічого!», а потім – закінчився рік «біржі», закінчились получки, закінчилися й сварки. Завели дві корови, молоко на здачу, та пенсія батьків – так і перебивались якось.
І були вони невтішні – туберкульоз, «Бе-Ка плюс», відкрита форма – негайно на Гуйву. А яка в біса Гуйва, коли сінокіс на носі, на дві корови сіна хто накосить, Пушкін? От і затримався ще на місяць, хоч косу тягати вже був не в силах.
Раніше за ранок до роботи встигав 10-15 соток доброї трави скосити й розкидати, а тепер до обіда, з відпочинками, ледве п’ять витягував, та ще надвечір дві-три докошував. Розкидати вже був не в силах, це робили дружина з донькою – і розкидали, і гребли, і возили.
Допомогти нікому – батьки старі, друзі або поспивались до ручки, а хто ще здужає – то нарозхват і за гроші. В одного приватника є косарка, але там теж – гроші, та ще й великі.
За місяць сяк-так настягував Микола з дружиною і донькою сіна, хоч і мало на дві корови й бичка, але перезимувати вже якось можна. Та в лікарню запізнився. Поїхав туди ще чоловіком, а два місяці полікувався й приїхав назад справжнім старим дідом – худим, жовтим, недужим. Не брали вже ліки його хворобу.
А ще за місяць – не стало Миколи…
У доньки Олі також виявили туберкульоз. Поїхала вона слідом за батьком на Гуйву. Але – вилікувалась. Щорічно перевіряється, підліковується. Другу корову продали, лишилась одна. Роботи для Надії в селі немає, лише пенсія на дочку за втрату годувальника якось виручає, та ще, дякувати Богу, живі батьки Надії, та й Миколині єдину онучку-сиротину шкодують.
Що чекає їх у майбутньому? Мільйони схожих сільських сімей України яке майбутнє сьогодні мають? Хто відповість?
Х Х Х
Туберкульоз на сьогодні є другою за значимістю причиною смерті від інфекційних хвороб, поступаючись лише ВІЛ-інфекції/СНІДу.
На сучасному етапі Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз і має вищий рівень захворюваності, аніж у більшості країн Центральної та Східної Європи.
Зокрема, показник захворюваності на туберкульоз, за даними ВООЗ (2010 рік), у Білорусі становить 52,2 на 100 тис. населення, Польщі – 18,3, Болгарії – 32,0, Литві – 53,2.
Значно вищі показники захворюваності у Республіці Молдова – 115,7, Грузії – 104,6, Киргизстані – 103,8, Російській Федерації – 83,0.
У 2012р. за даними Центру медичної статистики МОЗ України Житомирська область посідає 17 місце по рівню захворюваності на туберкульоз (Волинська обл. – 4, Чернігівська – 13, Київська – 16, Вінницька – 7, Рівненська – 11).
Протитуберкульозними закладами області у 2012 році зареєстровано 880 хворих на вперше діагностований туберкульоз, в т.ч. 16 осіб із установ пенітенціарної служби області.
Показник захворюваності на туберкульоз знизився на 4,3% і становить 69,0 на 100 тис.нас. проти 71,9 в 2011 році.
В цілому по області зниження показника захворюваності на туберкульоз відмічається в 11 районах і двох містах.
Найвищий показник захворюваності на туберкульоз зареєстровано в Червоноармійському р-ні – 118,1 та Брусилівському р-ні – 115,3.
Захворюваність дітей (0 – 14р.) становить 9,0 на 100 тис. дитячого населення (в 2011р. 9,5 на 100 тис. дитячого населення), що практично на рівні минулого року.
Високий показник захворюваності реєструється в наступних районах:
Вол.Волинський – 33,3 на 100 тис.дит.нас.;
Радомишльський – 36,4 на 100 тис.дит.нас.
Захворюваність дітей (15 – 17 р.) 19,3 на 100 тис. дит.нас. (в 2011р. – 20,6 на 100 тис. дит.нас.), що практично на рівні минулого року.
Найвищий показник смертності від туберкульозу в Андрушівському, Вол.-Волинському, Радомишльському, Червоноармійському, Черняхівському, Попільнянському, Бердичівському районах та м. Житомирі.