Я вдячний Господу Богу за несподіваний метеорологічний подарунок.
Я вдячний пану Олескандру Попову, за бездарну організацію роботи з ліквідації наслідків стихії.
Я вдячний пану М. Азарову за те, що він вірний своєму устремлінню “покращіти” життя українців, цинічно переадресував відповідальність простому українцеві і лопаті.
Сьогодні, метафорою ефективності Українського державного апарату став самотній рядовий Збройних Сил, який приречено пробиває тунель в заметах біля КПП частини штиковою лопатою.
Я вдячний тому, що в складний час, занесеним прибудинкових дорогам, по яких не може проїхати швидка допомога, протиставлена ?? ідеально вичищена дорога на Конче Заспу.
Я бачив, як ні слова не кажучи, виходили з машин і виштовхували з заметів один одного. Я бачив, як джипи чергували на дорогах, для того, щоб витягувати інші машини із заметів.
Водії таксі йшли визволяти зі снігового полону величезні субурбани. А драйвер порше виштовхував старий опелек разом з пасажирами двадцять четвертої волги.
Я чув гордий голос дітей, коли вони навипередки розповідали про нічні рекорди в 24 витягнені машини і дев’ятигодинного шляху від Дарниці до Оболоні.
Я вперше бачив даішників, які виштовхували машини разом з водіями. А не зовсім цензурні відповіді були чутні лише у відповідь, на запропоновані за допомогу гроші.
Допомагаючи іншим ти допомагаєш собі, і на звернення допомогти розчистити сніг у Дитячій лікарні ОХМАТДИТ, їду допомагати.
І це не випадковість – це закономірність
Терплячі, до пори до часу, індивідуалісти – готові об’єднатися у важкі часи, які поважають себе і один одного. Всі хто керувався бажанням допомогти і правилом взаємовиручки – це і є громадяни Вільного Міста!
І не так вже й багато часу пройшло з 2004-го … І ось це – КИЯНИ!»