«А й правда, крилатим ґрунту не треба» – відразу згадується уривок з віршу «Крила».
Цей вірш мені чимось характеризує поетесу – піднесену, натхнену, упевнену, незалежну. Їй не потрібно пристосовуватися до сьогодення – «землі немає, то буде небо». Вона талановита, нескорена, горда, чиста, непідкупна.
Для мене Ліна Костенко – взірець, приклад, як її ще називають – «Королева української поезії». Її твори змушують задуматись, а філігранне художнє слово пронизує струмом тіло, розум й душу. Віршами поетеси я ще захоплювалася зі шкільної парти.
Її творчість мене надихнула у майбутньому другий навчальний заклад обрати за напрямком філології та журналістики й отримати кваліфікацію магістра.
Про неї, як особистість, про її творчість можна розмовляти годинами. Вона є кумиром багатьох, її читають, її цитують, і нарешті, нею гордо пишається весь український народ.
Ліна Костенко була однією з перших і найбільш примітних в плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 1950-1960-х років. Вона почала писати у 14 років, друкуватися з 16. Поетеса до цих пір вражає своєю майстерністю. У свої 80 вона вперше написала роман у прозі «Записки українського самашедшого», який встановив український рекорд – з тиражем у 10 тисяч бестселер був розкуплений за півмісяця.
На своєму творчому шляху поетесі довелося пережити шістнадцятилітнє мовчання, оскільки тодішня влада забороняла друкувати твори поетеси, яка виражала свою позицію прямо й відкрито: «І не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю». З чистою душею, вона нічого не боялася, адже в неї були КРИЛА.
Поетесі вдалося не зламатися, не зневіритися, а шліфувати своє поетичне слово. Її поверненням стала книжка поезій «Над берегами вічної ріки», а потім з’явилася й «Маруся Чурай».
За цей історичний роман у віршах та збірку поезій «Неповторність» письменниці було присуджено Державну премію України імені Т.Г. Шевченка.
Твори Ліни Костенко перекладені на 9 мов світу. Вона була нагороджена Відзнакою Президента України і Орденом князя Ярослава Мудрого, але публічно відмовилася від звання Героя України: «Політичної біжутерії не ношу».
Нині Ліна Костенко почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» і, звичайно ж, Митець, який «малює птиць срібним олівцем на лляному полотні»: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю», «Поезія – рідна сестра моя. А правда людська – наша мати».
Мене вражає чистота, яка присутня у її творчості, моральність, патріотизм. Своїми творами Ліна Костенко пропікає байдужу свідомість, стукає до розуму, пробуджує людську гідність та людяність.
Сьогодні її слова, цитати з віршів, як поради: «Здушили сльози – не виходь на люди. Болить душа – не виявляй на вид», «Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом», «Не бий на сполох в невідлитий дзвін».
Окремою для мене є любовна лірика. З її слів можна вибрати чимало корисних афоризмів, якими й сама іноді користуюся чи бачу: «Життя може закінчитися. Любов – ніколи. Тільки за цією формулою й необхідно жити», «…Я чую дощ… Він тихо плаче правду, що я когось далекого люблю», «Самотнім добре – жодної розлуки», «Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня»…
І я закохана у творчість Ліни Костенко. Нехай Бог їй дасть довгих років життя, міцного здоров’я, великого терпіння, адже не проста ця ноша українського демократичного поета!
З Днем народження!