На знімках ви бачите так звані «машинки», на яких у глухих лісових місцях на Поліссі селяни здавна женуть горілку.
Це, звичайно, ще не спиртзавод, але вже і не примітивний самогонний апарат, це щось середнє між ними.
Бражка тут нагрівається не електротенами і не на газовій чи дров’яній плиті, де внаслідок контакту бражки з високотемпературними елементами утворюються різні шкідливі речовини і розкладаються молекули спирту, а водяною парою.
У солідних апаратах присутні мідні або латунні так звані «таліри», на яких конденсується пара зі спиртом, є сухопарник для додаткової очистки. Кінцевий продукт можна профільтрувати ще й через деревне вугілля.
З цим словом у нас зазвичай асоціюється продукт значно нижчої якості, виготовлений на примітивних домашніх апаратах. А з лісової, як правило, виходить горілка значно якісніша за більшість тих марок, які пропонуються сьогодні у супермаркетах.
Характерна ознака неякісної горілки – гіркий присмак у роті, який залишається після того, як її проковтнеш. Сьогодні він відчувається практично в усіх поширених торгових марках горілок. Раніше, років 15-20 тому, це було рідкістю.
У лісової горілки гіркого присмаку не буває.
І наступного ранку причин і підстав для того, щоб твердо обіцяти дружині й собі «зав’язати» – значно менше, легше вона видихається наступного ранку. Та й багато зазвичай не п’ється, компанія не та, бухарики в лісі горілку не женуть.
На лісовій машинці горілка для продажу і споювання різних там несвідомих «халамидників» також не женеться. Самогонка на продаж женеться за спрощеною і дешевою технологією, вдома. А лісова – то тільки для святкового столу, для себе.
Порівняно недорогою і якісною «казьонкою» можна було навіть небагатій сім’ї відбути не тільки свято, а й інші оказії. Але хронічне безробіття, невисокі пенсії, істотне подорожчання магазинної горілки, і найголовніше – погіршення її якості, знову відроджують древнє ремесло.
«Машинки» не простоюють без діла.
Деінде вже навіть і черги утворились, комусь випадає і вночі гнати. Звечора підводою завозиться до машинки бражка, дрова (якщо немає запасу на місці ), завидна заливається вода, розпалюється вогонь, і – процес пішов!
Полум’я вогню відсовує щільну лісову темряву лише на кілька метрів, але поліщуки не бояться нічного лісу. Мирно і заспокійливо потріскують під бочкою дрова. Якщо це зима – мороз не страшний, бо біля вогню тепло. А конячка накривається попоною чи старою ковдрою, або й взагалі діти відганяють її додому, до хліва. І приїжджають уже за готовою горілкою вранці.
І про те, що надворі – ХХІ століття – нагадує лише те, що з дому виїжджають вони лише після отриманого по мобільнику сигналу.
А так – майже все, як і колись дуже давно, років з 200 тому.
__________________________________________
P.S.
На знімках ви бачите так звані «машинки», на яких у глухих лісових місцях на Поліссі селяни здавна женуть горілку. Це, звичайно, ще не спиртзавод, але вже і не примітивний самогонний апарат, це щось середнє між ними.