Біль Чорнобиля ніколи не згасне

Двадцять шосте квітня… Незвичайно-трагічна дата. Двадцять сім років тому судилося їй стати символом трауру, біди, людського нещастя.

Страшним пам`ятником людської халатності й безвідповідальності став чорний кострубато-потворний реактор-монстр у Чорнобилі, у череві якого „приспано” майже 200 тонн смертельного урану.

А ще є сусідня Прип`ять… Мертве місто-супутник, де щасливо жили й відпочивали майже 50 тисяч осіб, що обслуговували ЧАЕС імені В. Леніна.

Вперше я довідався про цю трагедію на першотравневих святах, а місцева міськрайонка повідомила про глобальну катастрофу тільки 14 травня, а вперше в цих містах, так щільно пов`язаних з атомною трагедією, я побував 24 роки тому…

І ось знову 20 квітня 2013 року за ініціативою ГО „Союз ветеранів ліквідації Чорнобильської катастрофи” я вже всьоме з делегацією коростенських ліквідаторів їду в центр атомного чудовиська.

Нашу делегацію супроводжують заступники міського голови О. Дзиґа, Л. Якубовський, депутати міськради, голова міської ради ГО „Союз ветеранів ліквідації Чорнобильської катастрофи” В. Юшкевич, журналісти 5-го телеканалу, житомирські та коростенські мас-медійники.

…За вікном автобуса пропливають темно-сірі, зі слабеньким зеленуватим проблиском поля, ліси, скособочені хатинки з тьмяними очима-вікнами… ні, це все я вже бачив. Нічого нового.

Просто щемить серце і душу огортає невимовний сум.

Іванків, Дитятки, Лелів…

Нас, як завжди перевіряють на наявність відповідних дукументів. Стає дещо веселіше, бо хто вперше прибув сюди, безтурботно фотографується біля знаку памяті зі стрічками, біля каплички (далі вони так же само фотографуватимуться біля забутих людьми осель у Прип`яті, на тлі „заглушеного” реактора, біля мосту через охолоджувальну водойму, де годуватимуть хлібом величезних рибин, які розкошують серед свинцових хвиль).

Екзотика…

Бо й справді вже ходять сюди сталкери, привозять закордонних туристів. Час без жалю виїдає всю трагічність цього краю, де „гуляють” тисячі квадратних метрів колись родючої землі, де збурюють гривами радіаційний вітер здичавілі коні, де стоїть німим докором „рудий” ліс, і Третій ангел вічно сурмитиме в стилізовано-арматурну сурму.

Тут ми залишаємо живі квіти й вирушаємо до парку Слави, де чимало пам`ятників і зберігся навіть кам`яний витвір, де викарбувано звернення-телеграму призивників Чорнобильщини вождю світового пролетаріату В. Леніну, датований 1922 роком.

Невдовзі біля обеліску з іменами ліквідаторів (вже не вистачає місця), відбувається молебен і мітинг, де вручаються нагороди ряду відчайдушних захисників нас і всього світу від ядерного колапсу.

У траві я натикаюсь на живого вужа, який мирно гріється на сонечку… а один з ліквідаторів розповідає жахливу історію, коли на березі Прип`яті в перші дні катастрофи лежав пласт з пів-метра мертвих ворон…

Затим ми їдемо повз „знаменитий” саркофаг, новий сховок горе-реактора, що зводиться французами і зупиняємося в місті, яке так і не вийшло з періоду Радянського Союзу.

Перебуваєш ніби в якомусь жаливо-німому кіно.

Вмикаю дозиметр і він насторожуюче стрекоче, висвічуючи на табло тисячі мілізівертів (в окремих місцях доходить до мікрентгенів).

Річковий порт, „Чортове колесо”, тир, ресторан, грандіозний будинок культури з портретами тодішніх вождів компартії – ніби все бутафорське. Але одне дерево вперто пробило своїм корінням бетон будівлі і міцно вчепилося за краєчок, готуючись ось-ось пирснути зеленим листям, всупереч всім цезіям, плутоніям…

Ми ж фотографуємося біля памятника відважним пожежникам, які перші прийняли на себе атомне лихо, і повертаємося на Дитятки, де всі проходять радіаційне обстеження.

З плечей спадає незрозуміла важкість. Мимоволі охоплює враження, що побував на якійсь незвичній екскурсії… Але мозок каже: це зовсім не так. У вухах тривожно сурмитть Третій ангел, сповіщаючи, що біда ця нікуди не пішла. Вона завжди буде з нами.

Чорнобильський апокаліпсис ще дуже довго нагадуватиме про себе не тільки забутими будівлями, лісами, річками й озерами, здичавілими звірами й тваринами…

Помолімося ж за упокій знищених, загиблих і померлих, і стражденних у цьому лихові!