Гарне кіно «Матриця» – динамічне, сучасне, не андеграунд.
Чудові сцени боїв змінюються яскравими спецефектами на фоні простого, як чотири копійки вкупі, сюжету.
Добрі наші перемагають, погані чужі програють – що ще потрібно споживачу під хрускання «попкорну» й булькання «коли». А про що це кіно? Який несе прихований чи не дуже зміст.
Часто, цей сяючий фільм сприймають так, як люди з особливими потребами рок-концерт (коли їх запитують після шоу «Що вам найбільше запам’яталося?», ті відповідають «Синій, білий, червоний. Синій, білий, червоний…»).
Підійдіть на вулиці до середньостатистичного Грицька, Стецька чи Одарочки і запитайте в них:
– Ви бачили «Матрицю»?
– Угу.
– Сподабалось?
– О-о-о!
– А про що воно?
– Е-е-е…
Якщо Грицько, Стецько чи Одарочка продвинуті мени (вумени, бої, герли, кастровані барани (чуваки)…), та ще уміють зв’язати два з половиною слова, то вони вам дадуть повну відповідь.
З неї буде видно, що вони уміють не лише ставити лайки під фотками френдів, чи перепощувати статуси, а й ще мабуть їх коментують – ))) або (((.
Діти підземелля – точніше жителі андеграунду. Одразу стає ясно, що в «Кавоманію» вони ходять частіше ніж «Глобал».
Саме такі Грицько, Стецько чи Одарочка запропонують вам версію про те, що «Матриця» – це «екранізована психоделічна новела, яка розкриває конфлікт галюциногенного досвіду наркомана із офісною дійсністю жорстокої реальності».
А може так і є насправді? Ковтання різнокольорового драже, розмови про мескалін, спецефекти в стилі К. Кастаненди – підтверджень багато.
Є у Грицька, Стецька чи Одарочки і інша версія, що народилася посеред каламутних хвиль метамодерну. Як і вимагає цей новітній стиль все зводиться до межі між реальністю і віртуальностю (між друзями і «френдами», між «лайками» і компліментами, між життєвими позиціями і «статусами»…).
Програмісти, хакери, роботи… Мені геть не дивним видається збіг, що автор знаменитого віртуального світу Веріте і «Хронік Амбера» Роджер Желязни є американським поляком як і режисери «Матриці» Лана та Ендрю Вачовськи.
Однак, таким збоченим і самозваним (ніби бувають інші) філософам як я, цього мало. Від мескаліну і YouTube нас не пре.
Що нам до проблем упісяних від страху перед світом обивателів. Знайшли на суспільному дні чудовисько, то тягнемо його на поверхню а споживач нехай біжить міняти памперси та інші розрекламовані гігієнічні вироби.
Хочемо спробувати на смак справжню людську сутність, то гризнемо не жирок, а саму глибоку сахарну кісточку.
Що ж таке Матриця? І що означає «matrix has you»? У якому із багатозначних смислів Матриця нас має?
Давайте розглянемо на прикладах!
Стоїть Грицько біля пам’ятника Пушкіну (отому що А.С.). На ньому нова теніска й півлітра дезодоранту.
В руках кілька статевих органів рослин (букет квітів). В голові Одарочка, яку він тут уже чекає третю годину (прийшов на дві години раніше, а вона ще на 60 хвилин запізнюється).
У цей час в Одарочки проблема – навіть дві. По перше, вона не знає яке намисто вибрати, хоча із таким вирізом на кофтинці й з тим, чим батьки її обдарували, намиста він точно не помітить.
По друге, їй кожні десять хвилин скидає смски Стецько, запрошує то на каток, то в МакДональдс, то на піцу.
Але Грицько, незважаючи на те, що проведе її лише до пішохідного мосту, купить лише пачку сухариків і півлітра пива на двох, симпатичніший – на 3 см і 7 мм вищий за Стецька.
Нещасна Одарочка, спостерігаючи як за вікном серйозно смеркалося, випурхує із кімнати, вирішивши проблему із намистом в стилі О. Македонського – одягла обидва (а не так як ви думали, що без нього пішла).
Вилітає вона із гуртожитку №5 (№ 2, або 4, але не №1 – там студентки біофаку, вони в курсі, що бігти не потрібно).
Зрізує кут і зустрічається із хатинкою крота. Далі все закінчується – любов з приземленням на чотири шасі, речі не сумісні.
Панчіх в двох сантиметрову клітинку в неї більш нема, позичити більше ні в кого (тому що субота – всі поїхали за їжею додому, а вона для мами зараз сидить в кімнаті й конспектує першоджерела) та яке то перше побачення без таких гаджетів як темно-синій лак на нігтях, яскраво червона помада, заборонений женевською конвенцією (про хімзброю) дезодорант, непомітна спідниця та колготки в «сетку».
Повертається Одарочка в кімнату, проклинаючи нещасну долю і нахабних гризунів (вона ж не біофак і не знає, що кріт не гризун).
На радість мами (ні, вона не сіла за конспект) вона телефонує Стецьку (він з маминої позиції кращий зять ніж Грицько).
Грицько не дочекавшись Одарочки, кладе квіти до пам’ятника російському поету-бабію, закінчує сільгосп, іде в армію, одружується на однокласниці, і працює в кінній міліції, патрулюючи парк, де обломалось його перше побачення.
Як у пісні – «Гриць на конику вертиться, в Гриця шапка до лиця…»
Стецько три роки вигулює Одарочку «Глобалом» та житомирськими піцеріями. Потім вони одружуються, вона торгує в бутіку, понад яким її три роки водили, а він служить в офісі старшим менеджером.
Вона бігає до Грицька на «переучет», а Стецько – до секретки шефа (він же екстримал, в юності на каток ходив).
Для щасливого кінця потрібно було щоб вони померли в один день, але то була б інша історія.
Яка нечиста сила так премудро перетасувала долі? Матриця.
Та матриця, якій не потрібно кольорового драже і телефонного права. Та матриця, яка програмує нас ще задовго до народження.
BIOS. BIOS – це наші гени.
Не подобався б Одарочці Грицько, то не було б цієї драматичної для крота, що жив під гуртожитком, історії. Не бігала б вона до славного кавалериста «в гості», не уявляла б його перед собою замість Стецька рідкими «сімейними вечорами» аж поки на дисплей її долі не стане синьо.
Маєш вроджену вроду – й тобі не потрібно буде так напружуватися як мільйонам інших, конкуруючи за місцем під сонцем.
Маєш вроджену вроду й тобі прийдеться з неймовірними зусиллями доводити, що ти не просто симпатична лялька, а в тебе крім пухлих губ, довгих вій і третього розміру, є ще й душа, почуття, розум…
ОС. ОС – це суспільні стереотипи.
Це найстрашніший, найжорстокіший із закапелків Матриці. Часто йому до одного місця всі наші BIOSи, а тим більше наплювати на те, що ми хочемо, про що мріємо, до чого прагнемо.
Суспільна ОС – це:
Замучена віком, реформою й покращенням вчителька, яка розряджається на не за статусом привабливих старшокласницях;
Мама, яка хоче для дитини кращого, ніж у неї життя, вимагаючи від тої робити таке, на що сама жодного разу не спромоглася;
Загнаний у владу дядько, який вважає, що в депутатському кріслі, чи міністерському кабінеті його не знайдуть дитячі страхи та юнацькі комплекси, й що велика машина компенсує щось маленьке в холодному ліжку чималої спальні;
Бабульки біля під’їзду, які плюють в спину Одарочці, що біжить до Грицька, тому що вони вже своє одбігали й чисто фізіологічно можуть бути високопорядними пуританами;
Однокласники, які цькують однолітків, тому що вони не розділяють їхніх садомазоYouTube-розваг, чи не можуть купити кофтинку згідно нового тренду, чи не хочуть дружити проти когось…
ОС – це те, що ми називаємо мораллю, законами великої комуналки під назвою суспільство, тюрмою, де існують свої жорстокі правила, не дотримуючись яких, ти опиняєшся або з заточкою під ребрами, або біля параші, в якій тебе із часом втоплять правильні співкамерники.
Немає різниці – це міністерство, транснаціональна корпорація, університет, склад будівельних матеріалів чи тюрма.
PROGRAMS. PROGRAMS – це наша спроба підлаштувати Матрицю під себе, або себе під Матрицю.
PROGRAMS – це наш особистий досвід. Це:
Маршрут, який вибрала Одарочка, вилітаючи теплого суботнього вечора із гуртожитку;
Грицько, який більш ніколи не приходив на побачення зарані;
Стецько, який до самого останнього дня нагадував дружині скільки він потратив на неї за три роки вигулювання «Глобалом».
Ми не працюємо пікселями на великому всесвітньому екрані й не ганяємось руїнами храмів золотої доби за дикою енергією.
Ми юзери, прив’язані аортою до Матриці. Навіть коли ми помираємо, то не можемо покинути її цупкої павутини.
Як просили, під кінець трохи позитиву: під час написання публікації жодні Грицько, Стецько чи Одарочка не постраждали (я надіюсь).