18 квітня о 14.30 на фасаді будівлі Житомирської міської гімназії № 3 по вул. Котовського, 8 урочисто відкриють меморіальну дошку Артему Мусійовичу Любовичу.
Про це Репортеру Житомира повідомив сьогодні житомирський краєзнавець Георгій Мокрицький.
Біографічна довідка. Артем Любович – публіцист, педагог, редактор дореволюційного журналу «Спутник чиновника», засновник і редактор радянського журналу «Радио всем» та інших фахових видань, один з перших керівників Міністерства пошт і телеграфів СРСР (1880-1938), учасник революційного руху.
Артем Мусійович Любович народився в нашому місті 20 жовтня 1880 року у родині старообрядця, будівельника-десятника Мусія Оверковича та його дружини Анастасії Мартинівни Любовичів. Мати Артема мала навеличку бакалійну лавку на Кафедральній вулиці, про яку є відомості в облдержархіві.
Корені родини Любовичів в Росії. Як представники релігійної общини так званих «безпоповців Пилипівської угоди» або «пилипонів», Любовичі змушені були разом з одновірцями переселитися наприкінці XVIII ст. з Росії на Волинь, де розкольники не зазнавали утисків з боку польського уряду.
Пізніше «пилипони» заснували своє село, побудувавши в ньому лише одну вулицю, яка пізніше отримала назву Пилипонська.
Вирощували тут у власному городі жито, льон, ткали тканини, займалися теслярством.
Батьки намагалися виховати Артема традиційно, глибоко віруючим. Але через різні погляди на життя чотирнадцятирічний Артем пішов з батьківського дому.
Він закінчує Житомирське двокласне міське училище (будинок зберігся до наших днів, це школа № 3 на вулиці Котовського), багато працює в міській публічній бібліотеці.
Власне, училище і бібліотека – це перші і останні університети майбутнього наркома пошт і телеграфів Російської федерації, заступника наркома зв’язку СРСР, талановитого публіциста Любовича.
Більше він ніде не навчався. Але самоосвіта дала Артему Мусійовичу змогу досягти таких знань, що він читав після революції доцентський курс «Техніка та експлуатація засобів зв’язку» у Московському вищому технічному училищі ім Баумана.
На шлях зв’язківця Любович теж став в Житомирі. Трохи попрацювавши теслею та креслярем, він влаштовується до поштово-телеграфної контори, яка знаходилася на колишній Чуднівській вулиці.
Проте через незалежність його характеру почалися «сутички» з начальством. Тож Любович мусив залишити рідне місто і влаштуватися у поштово-телеграфній конторі Києва. Потім – військова служба, робота телеграфістом у Бердичеві, Білій Церкві.
Співробітництво та редагування журналу «Спутник чиновника», мобілізація, служба у Кронштадтській телеграфній роті.
Участь у революції. Починаючи з січня 1919 р. й упродовж 15 років – робота у Наркоматі зв’язку СРСР. З 1933 р. до арешту Артем Мусійович – заступник голови раднаркому Білорусії та голова держплану БРСР.
Фактично Любович був розстріляний двічі. Фізично – у 1938-му, а потім морально – жодна з енциклопедичних статей у колишньому Союзі не назвала правдивої дати його смерті.
– Отже, «розстріляли» й пам’ять про нього, – каже Георгій Мокрицький.