З настанням весни дружно виїжджають з дворів та піднавісів на поля й дороги сільські трудяги-трактори.
Якби тільки наші залізні помічники-друзі та й могли самі розказувати, які тільки оказії з ними в цьому нелегкому житті трапляються – не одну цікаву книжку можна було б написати про це!
Один знайомий тракторист вдень оре городи, заробляє бабки. Ввечері, як стемніє, кінчає оранку і їде до ближчого генделика. Там на його важкою працею зароблені гривні злітаються, як метелики, всякі ханурики.
Його гуртом дотягують до трактора, грузять на сидіння, і він, уже повністю на «автопілоті», стартером заводить свого вірного друга і їде додому.
Але його автопілот запрограмований тільки на «завести і додому», команду «підняти плуга» в програму автопілота чомусь не завели. І тому він плуга не піднімає, а тягне по асфальту опущеним.
За плугом у темряві ночі снопами розлітаються іскри, над сонним селищем лине жахливий скрегіт лемехів по асфальту – видовище фантастичне!
Найдовша дорога для трактора часто починається з доброї випивки тракториста і наступного сміливого і розумного його рішення: – для чого нам об’їжджати дорогою аж через село, по трасі по кругу, даремне солярку палити, та й менти можуть перестріти, давай краще гайнемо напряму, через ліс, тут же зовсім близько!
Раніше в таких ситуаціях було простіше – у будь-яку годину дня і ночі, у будень чи свято, нема різниці, сходив ногами на парк, дав хлопцям на пляшку, назад до лісу вже повертався разом з ними на гусеничному ДТ-75, або на Т – 150, з їхнім тросом, хлопці легенько, «мухою» витягували з любого болота любого МТЗ, навіть з повним прицепом дров разом, не розчіплюючи, і все.
А куди йти сьогодні?
А якби поїхали в обхід – їхали б зараз отак, швидко і весело, аж підскакували б!
Найдовша дорога для авто також часто починається з рішення водія їхати найкоротшою.
Редакційна «Нива» успішно і без проблем цю бакаюру переїхала. Точніше, об’їхала. Реально оцінивши стан «проїжджої» частини лісової, розбитої лісовозами, дороги, її водій, автор цих рядків, не полінувався вийти з авто, ногами обійти ковбаню з обох боків, вибрати оптимальний варіант об’їзду, і тільки тоді, тихенько, на першій пониженій, на пів газу, переїхати боком по бровці на сухе.
Слідом за нами у якихось своїх справах, нікого не питаючись, чомусь поперся через ліс крутий японський повнопривідний позашляховик з дизельним двигуном.
Трактори з такою потужністю двигуна тягають по полях дев’ятикорпусні плуги і восьмитонні прицепи, і тому водій джипа вважав, що цього автоматично достатньо для проїзду скрізь, незалежно від якості дороги і якості «прокладки» між кермом авто і водійським сидінням.
Йому, звичайно ж, западло було виходити з машини і шукати обхідні стежки, він спокійно і впевнено поїхав прямо.
Всі спроби недосвідченого водія вирватися з пастки вперед чи вже хоча б назад тільки глибше «закопували» його.
Ми з «Нивою» по-джентльменськи не поїхали далі, хоч поспішали, і дочекались логічного завершення авантюри – куций квітневий день закінчувався і дуже швидко стемніло, нечемно було покидати подорожніх у нічному лісі, в кількох кілометрах від найближчого села.
Пасажири джипа вибиралися з його по коліна у холодній грязюці – в тому числі й жінки, коротко стриженим джентльменам з крутого авто навіть на думку не спало винести своїх дам на руках, а нам пропонувати свої послуги було якось незручно і навіть страшнувато, хоча й пасивно спостерігати ту евакуацію на принципах гендерної рівності було таки трохи соромно.
Ми відхилили пропозицію за долари «смикнути» легенькою «Нивою» двохтоннне авто (вже купу залізяччя) з болота, як завідомо нереальну, забрали екіпаж джипа з брудними ногами у «Ниву», попросивши взамін і отримавши тільки дозвіл сфотографувати хоча б у чорно-білих сутіках нещасне авто для газетної рубрики «Посміхніться», довезли його пасажирів до села і передали на поруки їхніх знайомих.
А машину, як нам потім повідомили, вони витягли з допомогою китайського тракторця тільки на другий день, прововтузившись з нею в холодному болоті майже три години…