Усім, хто бездумно чіпляв чи використовув Георгіївську стрічку, ніби підтримуючи Победу, а насправді…
Георгіївська стрічка — російська імперська символіка, двоколірна стрічка, яка застосовувалася в оформленні низки військових нагород в Російській імперії та СРСР.
Жовтий колір символізував російську імперську корону, а чорний — двоголового орла.
В СРСР георгіївські стрічки довгий час не використовувалися. Проте в 1943 році був заснований Орден Слави, до якого додавалася жовто-чорна стрічка, що отримала назву гвардійської.
Під час річниці зміни окупаційних режимів, у першій декаді травня, дехто з українців виходить на вулиці, чіпляючи на себе чорно-помаранчеві стрічки. Проте більшість з цих людей поняття не мають, що насправді символізує цей атрибут.
Орден святого Георгія заснувала наприкінці XVIII століття цариця Катерина ІІ як символ виняткової відваги та заслуг перед Російською імперією. Заснування ордену проводилося паралельно з руйнуванням Запорізької Січі. Ним Катерина ІІ нагороджувала «героїв», які відзначались особливою «відданістю» й які підвели риску під славною історією козацтва в 1775 році.
Серед кавалерів ордену був і безпосередній виконавець ліквідації Запорізької Січі генерал-фельдмаршал Григорій Потьомкін.
Георгієвською стрічкою також було нагороджено чимало офіцерів та солдат, які в часи ІІ світової воювали на стороні Третього рейху (зокрема Російська визвольна армія генерала Власова).
Також хотілося б згадати про кавалера ордену святого Георгія генерала Російської імперської армії Петра Краснова, який в часи ІІ світової війни активно співпрацював з нацистським режимом, був головою козачих військ.
Серед тих, хто був нагороджений орденом – маршал Фінляндії Маннергейм, групенфюрер СС Рудольф Бандерський, майор Олександр Альбов, начальник відділу пропаганди штабу ВПС Комітету визволення народів Росії (КВНР) генерал-майор Антон Туркул, командир ІІ корпусу Збройних Сил КВНР групенфюрер СС Андрій Шкуро та багато інших.
А от як символ вона стала не в 1945-му, а в 2005-му з ініціативи російських державних інформаційних агентств і російських провладних молодіжних рухів (читай путінських) «Студентська громада», «Наші» тощо. З того часу акція стала традиційною й проводиться щорічно на кошти підприємств і російського бюджету.
Знову ж, вибір кожного, але головне, щоб цей вибір був свідомим і не соромив пам’ять інших дідів: українців-запорожців, наприклад.
А слабо привітати їх, наприклад, 6 квітня, 25 липня? а? Ось так, просто – ми ж “гардімся”, нє?
Спасіба дєдам… Не знаю, – це звучить завжди цинічно для мене, адже ми так і не зробили нічого значущого, щоб вони мали ахрінєнну старість, так як це мають бійці Німеччини, Штатів і т.д.
Дєди, які продавали свої нагороди заради хлібу (до речі, це було й наприкінці СССР, тому не валіть на Україну лише), – ось це справжня вдячність нащадків.
Тому обвішайтесь хоч з ніг до голови лєнточками, але факт того, що наші ветерани жили, живуть і скоріше так і до останнього житимуть в убогості на свої півтори-дві тисячі грн – це та наша реальність, яку ніяким боком не закриєш пафосними словами та гучними парадами.
Дай Боже їм здоровя та ще пожити. Слава героям!