Шістнадцяте липня… Славний і значущий для всіх нас день, коли 23 роки тому було ухвалено Декларацію про державний суверенітет України.
Цей день по-праву можна назвати і Днем Збройних Сил України. Адже Декларація стала одним із перших серйозних рішень Верховної Ради, де визначалася програма політико-правового, соціально-економічного, і культурного будівництва незалежної держави, відтак і армії.
В ній мені довелося служити ще за Радянських часів, та й на «дембель» я подався вже офіцером запасу. Був і в «партизанах» не раз. Так що знаю, що таке солдатський хліб, а отже і свято, коли можна з»їсти солодощів більше, і навіть пива випити… Але армія зараз не та, скажу я вам. Це відчув і побачив, коли зустрічався не так давно з воїнами однієї з частин.
Колись вона «славилася» своєю «Сатаною» (це собі така ракета страшна), а тепер – суперавтомобілем для гасіння лісових пожеж… Перероблений з танка. Теж непогано, думаю!..
…Через рік, 1-го грудня Декларацію підтримав увесь український народ на Всеукраїнському референдумі. Проте зараз радіти нічому…
Демократична й незалежна Україна опинилася у великій кризі, що охопила практично всі сторони суспільного життя. Вона за своїми масштабами наближається вже до загальнонаціональної катастрофи.
Навіть в демографії ми пасемо задніх. За даними статистики, щомісяця нас стає в середньому на десяток тисяч менше. З такими темпами за кілька років нас залишиться 30 мільйонів (!).
Тож, думаю, треба щось робити. А що?.. Передусім, варто перестати гризтися нашим політикам, а більше дбати про соціальну та економічну сфери життя власного народу. Треба серйозний і неупереджений, і головне, критичний аналіз ситуації, що склалася, чесне викриття причин помилок і невдач, визначення насущних потреб нації, справжніх цілей і завдань соціального розвитку, а не оманливих псевдореформ, вибір найкращих засобів і методів для їх здійснення.
А ще мені, як письменнику, здається, пора б нарешті видрукувати мільйонним тиражем поему Тараса Шевченка «Великий льох», яка надзвичайно актуальна, бо піднімає проблему втрати політичної свідомості, що неминуче призведе до позбуття державності і національного поневіряння.
…Пригадую, як під час Шевченківських свят у Кодні мав змогу поговорити про це з тодішнім очільником НСПУ, народним депутатом України В. Яворівським (він навіть пообіцяв, що згадана поема вийде незабаром окремою книгою). Та не сталося, як говорилося…
Тож хочеться насамкінець згадати вірш «Холодний Яр» того ж Кобзаря, де він пророче проголошує: «І повіє вогонь новий з Холодного Яру»?.. Хочеться вірити…