Так що ж там сталось з казначейством у Житомирі! Від першої особи

Начальник Головного управління Державного казначейства України у Житомирській області Петро Чорний прийшов на засідання громадської ради при міському голові.

Спочатку він разом з членами ради вислухав доповідь начальника департаменту бюджету та фінансів міськради Сергія Гаращука стосовно 15 мільйонів 674 гривень не пропущених казначейством коштів загального й спеціального фондів міського бюджету Житомира, потім сам вийшов до трибуни, де провів коротку, але змістовну лекцію стосовно того чому так відбувається.

Тон зустрічі Чорному, очевидно, сподобався, адже він попросився в члени громадської ради. Але голова цього дорадчого органу при міському голові Петро Саух цю пропозицію або не почув, або зробив відповідний вигляд.

Засідання пройшло без участі мера Володимира Дебоя, який у відрядженні. Керівник казначейства, якщо можна так сказати стосовно людини з таким управлінським досвідом, ображений на міську владу (депутатів, виконком, мера), які, з його слів, робили політичні заяви щодо необхідності “покарати” казначейство за деструктивну діяльність та зверталися з зверненнями до Президента України, щоб той “звернув увагу”.

А ось житомирський виконком знахабнів настільки, що дозволив собі єдиним в Україні, враховуючи ситуацію з казначейством, незатвердити план роботи казначейської служби в Житомирі.

? Ситуація з казначейством в Житомирі

Петро Чорний каже, що йому це дуже неприємно, бо через це він може отримати догану, в той же час, як він ні в чому не винен. Мало того, за його словами, рівень проплат по Житомиру вищий, ніж в багатьох регіонах України.

Це, очевидно, має свідчити про те, що:

а) це проблема загальнодержавна й житомирське казначейство й його безпосередній керівник ні в чому не винні;

б) житомирське казначейство й так робить все, що може, і очевидно заслуговує, як мінімум на розуміння, а як максимум – на подяку від вдячних установ бюджетної сфери.

Проблеми з казначейством на Житомирщині почалися з осені минулого року. Саме в цей час держава почала пожинати плоди спаду виробництва.

В такій ситуації казначейство перетворилося на структуру, до якої керівникам бюджетних установ й розпорядникам коштів місцевих самоврядувань тепер потрібно шукати “підхід”, адже “розуміючи всю складність проблеми”, казначейство почало встановлювати пріоритети – кому перераховувати кошти в першу чергу, а хто ще й може почекати.

Говорити про те, що казначейство завалене листами й дзвінками від установ й розпорядників в яких наводяться докази нагальності проведення платежів – нічого не сказати. Всі просять, але ті “копійки”, які держава кидає на рахунки регіонального казначейства розподіляються згідно пріоритетів.

Якщо ж ви керівник держустанови й ваш Рівень недостатній для ведення “прямих переговорів” з керівництвом казначейства щодо прискорення проходження коштів вашої установи – тоді чекайте, а що вам ще залишається? Рано чи пізно їх все одно колись проведуть.

Особливо нервують в цій ситуації освітяни, яким треба готувати навчальні заклади до 1-го вересня, а грошей то нема. Так само хвилюються керівники приватних підприємств, які виконали роботи згідно договорів з держустановами, а їхні працівники не отримують зарплати, оскільки зарплата працівника приватної сфери в державі не є захищеною статтею. А про те, в якому моральному стані ці самі робітники, яким треба дітей годувати – можна здогадатися.

Тобто гроші треба всім, бо людям треба за щось виживати, але здається нам що вертольотні майданчики та інші пріорітети, такі як утримання Президента, АП, Уряду, ВР переглядати не будуть, як би важко регіонам не було.

Складається враження, що замість того, щоб стимулювати економічний розвиток регіонів дієвими програми розвитку виробництва, держава через різного роду побори, несприятливі умови для ведення бізнесу, потребу в “зв’язках” у владі, щоб зберегти бізнес (корумпованість), витягує з низів останні соки.

А що буде далі, коли виробництво скорочується, рівень ділової активності знижується? Принаймні в Житомирі. Де брати гроші на забезпечення потреб?

Адже олігархи не для народного щастя монополізували цілі галузі економіки країни й зрозуміло, що сама думка про те, що багаті думають про бідних, поділяться з ними акумульованою “народною власністю”, суперечить навіть теорії класової боротьби. Хто б ці багаті не були – чи від влади, чи від опозиції.

Пообіцяти, що через місяць-другий казначейство проведе всі проплати, Петро Чорний не зміг.

Каже, якщо немає зростання виробництва, бюджет це одразу відчуває.