Про польське радіо та телебачення очима житомирянки. Фоторепортаж

Будучи нещодавно у Польщі, я відчула себе частиною заекранної реалії польського телебачення TVP-Polonia та мала змогу записатися на Люблінському радіо.

Побувала у майже всіх студіях-кімнатах цих двох структур, які знаходяться неподалік одна від одної. Хочу поділитися своїми враженнями від побаченого та почутого.

Почну з радіо. Особливо мене вразила міні-струдія на колесах. Автівка-бус повністю обладнана необхідною технікою. Журналісти можуть їхати у будь-яку точку, робити запис у машині та відразу бути у ефірі. Це зручно, швидко та сучасно.

У Житомирі за ту суму, скільки вона коштує, можна купити 5 простіших робочих авто, чи зробити євро ремонт у будівлях обласної телерадіокомпанії – і на вулиці Любарській, і на Театральній…

Цього місяця люблінському радіо виповнилося 69 років. А Житомирщина цього року святкувала 76-річчя від дня заснування обласного радіо, 21-рік – від виходу в ефір першої телевізійної передачі каналу «Житомир» і повноліття – 16 років від дня утворення FM-радіостанції «Житомирська хвиля». Досвіду нам не бракує, зате фінансування замало.

Працює у них близько 50 осіб, не враховуючи позаштатних кореспондентів. В принципі, як зазначено на сайті ЖОТРК, у їхньому штаті – 51 працівник. Населення Люблінського воєводства становить понад 2,2 мільйона громадян, Житомирської області – 1,2 мільйони, площа територій майже однакова.

У будівлі, яке має три поверхи, є кафе для співробітників. Тут подають не багато страв, за ціною, як у наших кафе типу «Пан Марципан». Я куштувала «Pierogi z jagodami» – по-нашому «Вареники з чорницями». Смачно, з дитинства, як у бабусі!

На радіо я не побачила пострадянської техніки, не має сірості, бідності. Все яскраве всередині, всюди посаджені квіти.

Але єдине, що мене здивувало, та чого у нас точно не побачиш, це невелике старе кладовище – просто під вікном!

Отже, телебачення. Польща – одна з небагатьох країн, де суспільне телебачення не тільки вдало конкурує з комерційними каналами, а й випереджає їх за популярністю.

Особисто мені воно чимось нагадує наш канал УТ-1: чимало всіляких суспільно-політичних, культурологічних, історичних програм, документальних фільмів. У той же час їхній професійний рівень, на мою думку, не дуже сильно відрізняється, аніж на наших загальнонаціональних каналах.

Принаймні розважальні програми навіть слабші за ті, що можна побачити на каналі «1+1», «СТБ». Але, коли я спілкувалася з польськими медівниками, багато з них не дуже уявляють, що, власне, представляє собою українське ТБ – від фінансування до програмного продукту, не кажучи вже про технічний стан. Хоча деякі з колег згадали про програми «Україна має талант», «Танці з зірками».

Оплата за перегляд каналів впродовж місяця році складає близько 20 z? (50 грн), а одноразова сплата за весь рік складає 200 z?. Варто зауважити, що це найнижча сума порівняно з іншими країнами ЄС.

Користується популярністю сайт телебачення. Портал відвідують в середньому більше 3 млн користувачів щомісячно.

Щодо самої будівлі, то вона неприглядна. Мене більше вражає наша київська телевежа, яка за своєю висотою побила рекорд знаменитої Ейфелевої вежі.

Наші культури подібні, у нас є журналісти не менші професіонали. Але поляки у порівнянні з українцями більш ініціативні та відкриті. Вони пропонують якусь співпрацю, купують у нас ефірний час для того, аби поширити свою впливовість.

У нас на кожному топовому каналі йде практично одне і те ж саме, тільки одягнене в різну обгортку. Запровадження принципово нових та якісних програм, пов’язане з ризиками, що «піпл не схаває», коштує дорого, та й навіщо, якщо бажаний прибуток може принести перевірений та дешевий телевізійний продукт.

Як кажуть експерти, найбільші проблеми українського ТБ: насильство, еротика, українофобія. Я вважаю, що причина набагато глибша. «Політичний шоу-бізнес» – так я його називаю.

Корені лежать в недалекому минулому, коли державою керувала одна конкретна партія, яка формувала точку зору громадянина, визначала «правду» і «неправду», «правильність» і «неправильність».

Сьогодні ситуація в Україна така: більше 20 каналів нашої держави сконцентровані у руках 4-5 (!!!) осіб. Думайте самі.

Телебачення відображає стан нашого суспільства, суспільство має його формувати, а не навпаки. Хай краще телебачення буде дзеркалом збоченого суспільства, ніж збоченого чиновника.