В яке майбутнє дивиться Житомир

Останню зарплату на комунальному електротранспортному підприємстві Житомира працівники отримали за березень 2013-го року і частково за квітень.

Загальний борг – більше 5 мільйонів гривень й далі зростає.

Заступник міського голови Юрій Мойсеєв каже, що повирішувати проблеми ТТУ та погасити існуючу заборгованість можна лише в разі надходження держсубвенції у сумі 38 мільйонів гривень.

Нагадаємо, підприємство перевозить безкоштовно пільгові категорії громадян й має право на компенсацію з бюджету цих затрат. Однак ці кошти надходять невчасно і не у повному обсязі, у той же час, коли зарплату потрібно платити щомісяця.

З іншого боку, сподівання міської влади лише на дотації та відсутність ініціативи в тому, щоб власними силами поліпшити фінансовий стан підприємства – є ознакою господарської недієздатності.

Значну частину прибутків ЖТТУ забирають приватні перевізники, які заполонили все місто й дублюють всі можливі маршрути тролейбусів.

Змінити схему так, щоб це було на користь ЖТТУ в Житомирі так і не змогли. На маршрутках заробляє місцева еліта, тому далі декларацій справа не заходить.

Міський голова Володимир Дебой допомагав ЖТТУ запускати комунальні маршрутки, але справа заглохла.

Такими ж нереалізованими залишаються заяви чиновників й депутатів про те, що потрібно ставити питання на рівні держави щодо запровадження монетизації пільг – тобто, щоб держава давала пільговику живі гроші, якими б він розплачувався за проїзд. Про це говорив і Дебой і Зубко.

Однак треба не забувати, що є ще вища воля керівництва держави, яке усвідомлює, що країна переживає непростий період економічної якщо не кризи, то стагнації, що рівень виробництва знижується, а, відповідно, мови про збільшення видаткової частини держбюджету бути не може. Один із симптомів того, що економіку лихоманить – проблеми з затримками проплат казначейством бюджетних трансакцій.

Отож, проблеми місцевої влади з відсутністю дієвого бачення шляхів виходу ЖТТУ з кризи у поєднанні з державними негараздами й створили ситуацію, за якою підприємство приречене на такі варіанти: животіння, ліквідацію, приватизацію під бізнес.

Порятунок підприємства можливий лише при наявності сильної міської влади, фаховості й принциповості якої вистачило б для розробки і втілення комплексної програми розвитку Житомира.

Але чи реально це у такому корумпованому місті, еліти якого ще жоден мер не об’єднав навколо реальної стратегії розвитку?