Подорож до Львова на 20-й Форум видавців розпочався із дизельпотяга, яким діставалися з Житомира до Коростеня.
Скажу кілька слів: п’ятниця, 13-те, голодні студенти. Майже всю дорогу в тамбурі простояли на «одній нозі». Коли мій чоловік зашелестів якимсь папірцем у кишені, на нього водночас поглянули жадібні очі хлопців і дівчат. «Тихіше, – прошепотіла йому на вухо, – Накинуться».
Коростенський залізничний вокзал потішив чистотою та малюнками в совєцкому стилі. Разом із нами на поїзд до Львову сідала приємна жіночка. Перед виїздом вона в місцевій крамничці намагалася затаритися львівським пивом, але коростенська цьотка відповіла, що є тільки чернігівське. Жіночка з огидою відмовилася.
До Львова прибули о третій годині ранку – поїзд мчав на надшвидкостях, з Коростеня дорога зайняла всього шість годин.
Виявилося, що на вокзалі лише один безкоштовний зал для очікування. Коли прибиральниці приходили до нього наводити порядок, вибір був невеликий – або до платної зали (5 гривень із людини за годину), або в коридорах полоскати нирки на протягах.
Коли ми вирішили попити чаю з автомату, то довго сміялися, майже крізь сльози: напою було півсклянки! Відразу пригадали: це ж Львів, тут з водою проблеми, як у пустелі. З огляду на запахи в залі, то й миються тут теж як у пустелі.
Уранці я наводила красу, сидячи на лаві біля костьолу святої Ельжбети і слухаючи спів священика. Тим часом двірничка замітала навколо. Слід відмітити – чистота у Львові на вищому рівні. Також вразили тамтешні нові трамваї, футуристичні проти житомирських, проїзд у них коштує як у нашому місті – 1 гривню 50 копійок. У трамваях – безкоштовна вай-фай зона та є місця для інвалідів. Кондукторів немає – квиток можна придбати на станції або у водія.
Що найбільше мене потішило на ярмарку української книги? У Палаці мистецтв зустріла письменника з Тернопільщини, автора відомих «Денників» Петра Сороку та його дружину Галину.
Маленька ремарочка: з цим письменником переписуюся вже три роки, він мені дуже близький. Гадали, що ніколи не зустрінемося. І ось тобі! Коли я розціловувала Петра Івановича, його дружину хтось запитав: «Ви не ревнуєте?», а жінка відповіла: «Та ні, навпаки, радію!».
Майже все з книжок придбали для доньки. Найбільше їй сподобалася іграшка з магнітиків і дошки, книжечка про мам і діток від Видавничого дому «Розумна дитина» та «Абетка» від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
Серед книг, які придбали для себе, серія «Цілодобово-2» («Мерехтіло» (П. Коробчук), «Котра година» (О. Коцарев) і «Етика любові, естетика смерті» (Б.-О. Горобчук), два романи О. Ульяненка, «Дерево над водним потоком» Петра Сороки (подарована) та інші.
Обідали в знаменитій «Криївці». Здійснилася мрія ідіота! Точну адресу ми не знали, тому я запитувала в львів’ян (продавців – у аптеці та кіоску преси) з хитрим виглядом, де вона знаходиться. Після цих розпитувань мені чоловік сказав, що можу сміливо фарбуватися у білявку…
«Криївка» перетворюється в… дитячий кафетерій. Чимало відвідувачів були з дітьми. Напівтемрява, допитування, чи ви бува не москаль і не журналіст із «Комсомолской правды», постріли та вигуки «Героям слава!» їх не відлякують. Обслуговування – на високому рівні, ціни особливо не кусаються (20-30 грн за «середнячкову» страву, не від «шеф-кухаря»).
Коли виходили з «Криївки», потрапили не в ті двері й тамтешній вояка в нас поцікавився: «Ви часом не перебрали медовухи?». Так, тієї, від якої москалі гинуть як ті мухи. Ми підтвердили його підозри.
У Львові відбувалася величезна кількість різноманітних заходів за участі відомих українських і польських особистостей (цьогорічний форум пройшов під знаком Польщі).
Лише книжечка з програмою «дійств» налічувала понад 150 сторінок. Хоча житомирські видавництва не представили на ярмарку свою продукцію (принаймні, офіційно вони не були зареєстровані як учасники), проте наші земляки відзначилися в літературному плані.
Так, під час форуму в рамках Міжнародного літературного фестивалю відбулася 9-та «Молода республіка поетів», яку в свій час заснував житомирський поет, дизайнер книг Ілля Стронґовський.
Цьогоріч переможцем «Молодої республіки поетів» став житомирянин Лесик Панасюк. До речі, організатори конкурсу пообіцяли видати його твори окремою збіркою. Серед тих, хто вийшов у поетичний фінал «республіки», була й житомирянка, поетеса Оксана Гаджій.
Один із авторів «Цілодобово-2» («Ц-2») – житомирянин, який нині постійно мешкає в Києві, Богдан-Олег Горобчук.
Презентація проекту відбулася в музеї-ресторані «Сало», де чисто з львівським колоритом разом уживалися кумедні експонати, присвячені улюбленій їжі українців, та виставка картин молодого київського художника Івана Семесюка, на яких кожен міг упізнати знайомого «гопника».
До речі, книжки «Ц-2» в щасливу дорогу до читачів благословили учасники славетного літературного об’єднання «Бу-Ба-Бу» Юрій Андрухович, Віктор Неборак та Олександр Ірванець, написавши передмови до них. Незабаром автори-побратими презентують «Ц-2» і в Житомирі.
До Житомира добиралися спокійно та майже без пригод. Львів дуже надихає (не відпустило й досі), тому ловіть вірш:
Занедбані туалети рідних залізничних шляхів,
Суворі провідники, котрі свято вірять у власне призначення
Та недоторканість санітарної зони,
Різкі гудки поїздів, почувши які
Молоді жінки перелякано підстрибують
І ще швидше намагаються втекти з чужого міста,
Хоч яким казковим та затишним воно не здавалося,
І потрапити до своєї Батьківщини, маленького зернятка,
Що постійно поперек горла,
З брудними розбитими шляхами,
Які ніколи не знали гонорливої львівської бруківки,
З нудьгою в кожному заплаканому вікні,
В кожному, чорти б його вхопили, заплаканому вікні.
На моїй Батьківщині постійно йде дощ
І навколо все таке сіре, що мешканці заокеання
Вже давно б «поліпшили» статистику суїцидів,
Але мої співвітчизники тримаються,
Вони як сільські коти пахнуть коров’ячим лайном
І на їхніх плечах не лупа, а дерев’яна стружка,
Вони вперто прогризають собі шлях до майбутнього,
До світлого, яким же ще йому бути на моїй сірій Батьківщині,
Якщо треба, вони цей процес пришвидшать,
Лишаючи по собі слиз та дерев’яну стружку.
Я про це думаю, схиляючись над металевим гидким умивальником,
Залізний туалет трясе в пропасниці,
Рано чи пізно моя Батьківщина ввійде в свій полярний день
Світлого майбутнього,
Вірю в це всім своїм дерев’яним тулубом.
Інстальовані гопники
