В Житомирі до дня спорту в виправній колонії №4 відбулися змагання серед засуджених.
Як кажуть представники департаменту з питань виконання покарань та члени спостережної комісії при житомирському міськвиконкомі, одне спортивне змагання може бути кориснішим в плані душевної реабілітації, ніж десятки лекції.
Засуджені грали в футбол, волейбол, настільний теніс. Бігали швидко – не були схожими на вимучених нестерпними умовами й голодом доходяг. Але це ми побачили спортсменів. Звісно, що не багато людей, тим більше на зоні, можуть похвалитися гарним здоров’ям.
Серед тих, хто матає срок в Житомирі є багато таких, які на волі грали в футбол за аматорські й навіть професійні команди. Тому боротьба в фінальному матчі вийшла запеклою й напрочуд динамічною. Переможці отримали кубки й нагороди. Організації турніру посприяли представники управління у справах сім’ї, молоді та спорту міської ради та спостережної комісії при міськвиконкомі.
З колонок лунала музика, атмосфера була як для такого місця напрочуд піднесеною. А за високим парканом виднілось похмуре червоне приміщення тюрми – установи виконання покарань №8, де у футбол не грають, бо там суворий режим, а в найбільш загратованому секторі сидять довічно ув’язнені вбивці-насильники, найвідоміший з яких нещодавно помер від серцевої недостатності.
В колонії №4 Житомира засуджені живуть в казармах – по центру “взльотка”, обабіч двухярусні ліжка. Є наряди, виробництво, “днювальний”, правда, на тумбочці не стоїть. Тобто, щось схоже на армію – підйом о 6-00, відбій о 22-й. В колонії немає стройових елементів – єдине, що схоже з армією – шикування, але без “рівняйсь-струнко”.
Разом з тим, колонія – не санаторій. Контроль над пересуванням кожного засудженого – тотальний. За будь-яке відхилення від місця визначеного перебування йдуть небажані для в’язня санкції, що може вплинути на кількість побачень, унеможливити дострокове звільнення за гарну поведінку. А це дуже сильний стимул вести себе гарно, адже погодьтесь, якщо в тебе на волі є сім’я, або чекає дівчина, то є велика різниця між тим, сидіти тобі 5 років, чи 3. Тому засуджені намагаються не “залітати”.
Щодо “атріцалова” співпраці з адміністрацією й життя по “понятіям”, то за словами представника департаменту, такі прояви швидко усувають через роз’яснювальні бесіди.
“Найчастіше “непокору” показує молодь, яка хоче закріпитися в авторитеті. В СІЗО їм розказують, як треба себе “правильно” вести на зоні. Потрапляючи в колонію, деякі спочатку починають “отрицать”. Однак, побачивши реальну картину, що всі працюють, “бунтівники” заспокоюються. Є такий феномен: той, хто спочатку найбільше бореться проти системи з часом стає її поборником. (Це стосується до речі й преси: ті, хто нині займається цензурою, раніше мітингували за свободу слова). Емоції перекипають, втихомирюються й людина, зрозумівши, що одній їй не вдасться перемогти систему й немає сенсу тратити на це своє життя, заспокоюється. З таких виходять гарні бригадири”, – каже службовець.
З його ж слів, в колонію деякі вже приходять розмальованими. В самій колонії наколки не набивають, – переконує він, бо при тілесному огляді це одразу ж було б помічено й були б вжиті знову ж таки небажані для ув’язненого санкції.
Татуювання людини поза законом має достовірно відображати кримінальну біографію. Якщо є невідповідність – відомі історії, коли старші “колеги” примушують здирати наколки разом зі шкірою.
На території колонії, де як ми вже знаємо, режим дозволяє проводити спортивні змагання, у вольєрі з двома вовченятами живе подарована одним з лісгоспів вовчиця, яка перед пологами насмерть загризла батька своїх дітей тільки через те, що він виявився нечистим вовком, а помішаним з собакою. Хоча за іншою версією, вона це зробила для того, щоб убезпечити потомство.
Вона також не на волі.
Кожен хто переступив закон й опинився за гратами – вже несе своє покарання. Там важко. Ми маємо засуджувати вчинок, але не вважати ув’язнених людьми другосортними, не вартими нашої уваги. Вони це дуже відчувають.
Уявіть, що ви “опинились не в той час не в тому місці”, або вас підставили на роботі й посадили ні за що, а суспільство почало у вас бачити не ту нормальну людину, якою ви по суті являєтесь, а злочинця, “зека”, негідника. Приємно буде? Й чи не обізлить це вас, нормальних людей? Там же ж багато сидить невинних, а ті, хто мали б сидіти – відкупилися грошами, зв’язками – не треба забувати в якому суспільстві ми живемо.
Не всім пощастило вирости в нормальних сім’ях й отримати належне виховання, підтримку й настанови збоку батьків. Звісно, є там і субкультура, понятія, розвод лохів, знущання над слабшими, є люди з кримінальним менталітетом, яких перевиховати фактично неможливо, оскільки це їхній стиль життя. Є там і “звірі” з жагою до насилля. Таких треба назавжди ізолювати від суспільства, бо якщо дати їм волю – вони всіх повбивають.
Але більшість з засуджених просто оступилась, або опинилась в ситуації, де нерозважливість стала фатальною. Можливо у них є якісь незначні відхилення психіки, які спричинили злочинну поведінку.
Але вони все одно мають шанс пережити цей урок й бути щасливими й успішними на волі. Хоча це дуже складно – підніматися з самого дна нерозуміння й душевної слабкості, відсутності матеріального забезпечення, вміння крутитися й заробляти гроші у тому числі й чесним шляхом. Але чим складніше підйом, тим цінніша боротьба.
Хто високо літає – той ризикує низько впасти. То ж хіба людина, яка ходить низько, не має шансу на возвеличення?
