Питання розміру зарплатні – дуже особистісне і межує з інтимним.
Навіть найкращий друг не завжди захоче відповідати на нього і почне “відходити в тінь”, сиплячи поясненнями: “Достатньо отримую”, “Не багато”, “Мені вистачає”.
Часто-густо людині буває соромно зізнатися, скільки отримує, і вона свідомо завищує свої заробітки, щоб не здатися в очах друга невдахою. Лише в рідкісних випадках може “похвалитися” своєю низькою зарплатнею, коли це вже дійсно сильно наболить.
Давайте і ми будемо відвертими: та цифра, яку оприлюднили аналітики щодо середнього розміру заробітної плати в Житомирській області – 2779 гривень, не відображає реальних заробітків простих громадян, які працюють не директорами та банкірами, а продавцями, вчителями, медиками та службовцями. Адже вони кладуть щомісяця до гаманця далеко не майже три тисячі гривень, а в рази менше.
Мій родич Микола – якравий приклад кризи тридцяти років, яка провокує тотальне переосмислення свого молодого етапу життя.
Він спочатку працював вчителем в одній із житомирських шкіл. Амбіції зашкалювали, чоловік постійно підвищував свої професійні навички. Проте чомусь його зарплата замість того, щоб зростати, почала помалу зменшуватися.
Керівництво вирішило врізати Миколі навчальні години. Отримавши на руки півтори тисячі гривень, вчитель поглянув на свою молоду сім’ю – дворічну дитину та вагітну другим малям жінку, і в ньому відбувся злам. Він написав заяву на звільнення і подався до ближнього зарубіжжя працювати будівельником.
Його родина живе в достатку, ось тільки сумує за чоловіком і татом. А знаєте, що найбільше шкода? Аналітичного гострого розуму Миколи – виявилося, це нашій державі не потрібно.
Півтори тисячі гривень – це ще далеко не “плінтус”. Якщо завітати до будь-якого житомирського ресторану (наголошу – пристойного закладу з дуже завищеними цінами) і тихцем поцікавитися в посудомийки чи помічника кухаря, скільки вони заробляють, то відчуєте шок.
“Дрібні” працівники гарують часом по дванадцять годин за копійки – 800 гривень у місяць! Чи треба казати, що вони при цьому офіційно не працевлаштовані й відтак соціально не захищені?
Помічниця кухаря заможного кафетерію на березі Тетерева Людмила розповіла мені, що фінанси її сім’ї вже не “співають романси” – вони замовкли, бо на це у них немає сил.
“Я отримую менше тисячі гривень. Мій чоловік вирішив зайнятися ремонтом взуття, проте торгова точка господаря, на якого він працює, знаходиться в нелюдному місці. Зарплата чоловіка залежить від кількості виробітку. Час іде, а він ще не заробив нічого. Живемо на мою зарплату. Крім того, в мене ще підростає син. Як ми виживаємо – сама дивуюся. Часом немає грошей на проїзд до роботи”.
Між тим згаданий кафетерій відчуває себе чудово – де тільки беруться ті багаті відвідувачі, які згодні платити фантастичні суми за наїдки та напої?
Можливо, і хазяїн того закладу громадського харчування – серед них. Адже наживається за рахунок “маленьких житомирян”, замість того, щоб платити їм достойну зарплату та поповнювати державну казну, сплачуючи відповідні податки. Але навіщо йому це робити?
Власнику байдуже, хто там чистить картоплю. Якщо працівниці щось не подобається – вона піде і їй на зміну прийде інша “дурненька”. Головне, щоб не зупинявся механізм бізнесу.
А він і не пригальмує. Адже в нашій країні так багато простачків, які бояться зізнатися не лише найкращому другові, а й самому собі, наскільки низько оцінюють його працю.